Особливості близькосхідних світильників

У попередній статті ми вже встигли поговорити про орієнтальний, азіатський напрямок східного стилю, а також трохи торкнулися його океанічної гілки. Сьогодні ж нас буде цікавити стилістична течія, типова для Близького Сходу, Марокко та низки арабських країн. Їхня особливість полягає у неймовірній кількості декоративних елементів, а також кропіткій роботі різьбярів та ювелірів, завдяки чому такі світильники виходять неймовірно насиченими, небанальними та багатокомпонентними.

Крім того, для даного регіону дуже типовим є застосування тонкого листового металу у оздобленні, що не зустрічається у Азії. Багато орнаментів вирізаються просто по гнутому листу латуні або мідного сплаву, що згодом створює цікаву світлову картину, багату чудернацькими тінями. Нарешті, останнім об'єднуючим цю стилістику аспектом є яскравість світильників. Найчастіше їхнє світло приглушене, через що переважна частина прилеглого простору перебуває ніби у півтіні, відчуваючи нестачу яскравості. Це дуже тонкий елемент культури, який та до сьогоднішнього дня зберігається у традиційних інтер'єрах.

Спільні риси та відмінності різних напрямків

Сходознавці яро протестують проти об'єднання стилістичних течій у великі категорії та дозволяють групувати їх лише керуючись географічним положенням. Ми також спробуємо бути максимально об'єктивними та не станемо приписувати будь-яким напрямкам невластиві їм характеристики. Однак починати необхідно з того, що саме зараз для східного стилю настав період випробувань. В усі часи він вважався найбільш стабільним, традиційним, консервативним – але зараз, у століття високих технологій, починає виглядати помітно застарілим, якщо не вдається до засобів осучаснення. Це стосується й візуального, й технічного боку. Причому другий, у сутності, набагато простіший для подібної стилістики. Наприклад, близько століття тому перехід від лампад та свічок на лампочки розжарювання відбувся досить легко. Як тільки нова технологія розвинулася достатньо для повсюдного застосування, вона відразу ж знайшла прихильників. Майстри трохи видозмінили звичні чаші люстр, щоб туди могла поміщуватися грушоподібна лампочка. При цьому зовнішній вигляд не постраждав, й лише трохи збільшився розмір традиційно невеликих приладів.

У наш час технологічний перехід стався ще простіше: світлодіодні лампочки витіснили моделі розжарювання, але через збіжність їхніх розмірів та форм-фактору, в самих світильниках міняти що-небудь не довелося. Проте, середньостатистичний сучасний покупець куди більш досвідчений візуально. Його не здивувати простими елементами арабістики та приглушеним світлом – йому подавай помітність, вишуканість, видовищність, які дійсно здатні вразити уяву гостей будинку.

Такий стан речей фактично призвів до розколу близькосхідного течії на дві гілки: внутрішню та комерційну. На ділі це означає, що місцеві жителі можуть як і раніше використовувати старі типи освітлювальних приладів зі звичним їм оздобленням, а на експорт йдуть більш нові світлодіодні світильники, прикрашені так, щоб сподобатися європейцям або американцям. При цьому вироби, безумовно, зберігають усі необхідні стилістичні елементи та анітрохи не втрачають у відвічності свого походження.

Арабський стиль

Звичні уявлення споживачів про цей стиль зазвичай себе цілком виправдовують. Даній течії властива всебічна розкіш, насиченість, витонченість форм та національний колорит. Серед декоративних елементів на підвісних світильниках можна помітити фрагменти кришталю, скла, полірованого металу та ін. Крім того, тут присутні досить багато кованих деталей, а поряд зі сталлю застосовуються інші види металу. Плафони та абажури виготовляються з бронзи та різних сплавів з барвниками, нерідко мають шар товстої позолоти. Крім того, для додання ще багатшого в усіх сенсах виду, майстри часто інкрустують плафони напівдорогоцінними мінералами та різнокольоровими кристалами.

Все це дає гру барв, причому зовсім не таку, як європейці звикли отримувати від світіння кришталевих люстр. На відміну від останніх, арабські світильники дають неоднорідний та барвистий розкид променів, формують дещо таємничу атмосферу та якусь непередбачуваність. Важливо вказати також на розмір згаданих декоративних елементів: вони завжди дрібні, але їх дуже багато, що лише додає значимості виробу.

Для світильників, так само, як і для інтер'єрів, найбільш типовими є червоний, жовтий та золотий кольори. У оздобленні також використовують зелені відтінки, але частіше їх можна помітити саме у місцях зчленування об'єктів: на стиках, уздовж периметру, у вигляді обрамлення предмета меблів, світильника або картини. Як неважко здогадатися, згадана колористична гама символізує блиск коштовностей, що у свою чергу говорить про багатство.

Форма світильників найчастіше округла та куполоподібна, з плавними лініями та без різких переходів. Велику увагу приділено настінним світильників, за зовнішнім виглядом зазвичай наближеним до невеликих лампадок або смолоскипів. У порівнянні з іншими стилістичними течіями тут помірна кількість різьблення на елементах, і вона зазвичай більша. З точки зору номінальної вартості, світильники в арабському стилі є найбільш цінними з усього східного напрямку.

Марокканський стиль

Марокканський стиль часто незаслужено обділяють увагою, об'єднуючи разом з усім арабським світом, однак цей «острівець культури» поблизу Сахари все ж помітно відрізняється. Ключовий вплив на стилістику вчинило те, що до традиційних арабських мотивів додалися африканські та середземноморські. Прилади, виконані у подібному дизайні, є воістину творами ювелірного мистецтва, невеликими домашніми шедеврами.

Використовувані у марокканських будинках стельові світильники завжди поєднують у собі палітру сонця та землі: відтінки жовтого кольору, золото, бежеві та коричневі відтінки, охру. Прикрашати джерела світла прийнято одразу декількома техніками. Зазвичай все починається з виготовлення плафона необхідної форми, потім слідує копітке різьблення по дереву або металу. Після цього на весь виріб наносять шар фарби, а потім поверх неї починається ручний розпис орнаментами. Після закінчення робіт, майстри виковують усі необхідні кріпильні та оформлювальні елементи для плафона. Нарешті, фінальним етапом буде інкрустація отриманого виробу дорогоцінними каменями або яскравими мінералами.

Серед найбільш типових форм-факторів – лампада-півсфера та факелоподібні настінні моделі. При цьому перший тип може бути реалізований двояко. Люстри на довгому підвісі, схожі на наші кадила, зазвичай розміщуються у кімнатах з високими стелями, призначеними для відпочинку та бесід. У той же час, у невеликих кімнатках та будинках людей із середнім достатком можна побачити вироби приблизно тієї ж форми, але вже у вигляді стельових люстр, трохи сплощеної конструкції.

Важливо відзначити, що саме марокканському стилю притаманне локальне та додаткове освітлення. Крім автентичних каганців, виконаних з глини, металу та скла, у таких інтер'єрах часто присутні торшери. Для європейців вони мають трохи незвичайний вид – це високі вироби, ніяк не менше півтора метрів, на тонкій прямий опорі та з малесенькою підставкою. При цьому замість звичайного абажура, схожого на капелюх, вони оснащені невеликий увігнутою «тарілкою» з глибоко зануреною всередину лампочкою. У підсумку, такі прилади світять виключно конусом, що розходиться знизу-догори, що вельми несподівано у нашому розумінні.

Турецький стиль

Османська імперія дуже довго мала свою величну історію, рідко запозичуючи елементи сусідніх культур.    Й хоча її декоративні елементи безсумнівно тяжіють до східної стилістики, тут також є своєрідні риси. У першу чергу, необхідно відзначити велику кількість ажурних деталей, зазвичай поміщених у скляні рамки – таке поєднання не зустрічається більше ніде. Крім того, тут округлі форми перероблені у об'ємні багатогранники – зазвичай на вісім сторін. Таке геометричне рішення виглядає несподівано органічно та часто викликає подив у європейців.

Можна з упевненістю заявляти, що турецькі майстри відчувають якусь особливу прихильність до скла. Тут воно використовується у різних видах та техніках, застосовується як головний та додатковий елемент декору, виконує функцію розсіювача або екрану. Більше половини усіх турецьких світильників матимуть явно виражені акценти на скляні деталі у тій чи іншій інтерпретації. Скляні люстри тут зазвичай прикрашені різними контрастними розписами та візерунками, але будь-якого релігійного наповнення вони не несуть, як це буває у інших країнах східного світу.

Окремо слід згадати люстри з кольорового скла та мозаїчні моделі. Перші оснащені плафонами, які виконані шляхом традиційного лиття та видування, а у других дрібні фрагменти наклеєні на основу. Мозаїчна техніка надає світінню казковості, робить простір наповненим атмосферою таємниці. Часто такі вироби продукують несподівані ефекти: наприклад, через велику кількість скляних та дзеркальних фрагментів очікується, що вся кімната буде залита світлом, а натомість виходить напівтемрява. Не варто думати, ніби щось не так з конструкцією джерела світла: швидше за все, саме такою й була початкова задумка авторів. У звичайних турецьких будинках нерідкими є повністю затінені зони і це жодним чином не пов'язано з неможливістю встановлення більшої кількості світильників. Навпаки, прийнято робити акцент саме на основну зону, де знаходяться люди,а увесь периферійний простір огортати напівтемрявою.

Історики вважають, що саме Туреччина є батьківщиною мозаїки, оскільки подібна техніка зародилася тут близько шести тисяч років тому та вдосконалюється й донині. Серед нововведень стилю – методика американського художника Луїса Тіффані, який півтора століття тому запропонував кожен фрагмент кольорового скла обертати у тонку мідну фольгу. Отримані фрагменти у подальшому збираються в єдиний малюнок та спаюються оловом. Така техніка вирішила проблему з наданням складних форм, що мають двоопуклі вигини та зробила асортимент турецьких моделей ще більшим.

Єгипетський стиль

Несправедливо б залишити без уваги ще пару стилів, які трохи менше відомі широкому загалу. Так, наприклад, єгипетський стиль характерний для відповідного регіону і, відповідно до багатовікових традицій, сповідує політику поклоніння сонця. Більшість таких світильників виконані у корпусах з жовтого (але не золотистого) металу, мають правильну круглу форму та обрамлення з кованих «промінчиків».

Серед типових малюнків на їх плафонах – впізнавані символи та архітектура. Це можуть бути піраміди, фрески, різноманітні ієрогліфи, геометричний орнамент та ін. Велика увага приділяється симетрії композиції, а тому такі світильники найчастіше не мають «основного» малюнка або фасадної сторони. Навіть сюжетні зображення переносяться сюди так, щоб вони зручно читалися при погляді під будь-яким кутом.

Мавританський стиль

Незважаючи на те, що цей стиль відноситься до східних, він абсолютно самобутній. Найбільш поширені два форм-фактори світильників: підвісні з конусними плафонами та люстри з відгалуженнями від центру, що нагадують змій. Останні помітно нагадують звичні нам ріжкові люстри, однак при першому ж погляді буде очевидно, що вони однозначно тяжіють до етнічних моделей.

Важливо відзначити, що мавританські світильники у більшості своїй – неймовірно великі, розлогі, що вимагають багато місця для монтажу. Вони можуть доповнюватися підвісними прикрасами, розписом або триколірним забарвленням кріпильної конструкції. Крім того, тут дуже часто можна зустріти асиметричні моделі з закрученими під несподіваним кутом ріжками.