Розвиток освітлення міст – історико-культурний аспект

Ніхто у наш час навіть уявити собі не може, як це – жити без електричного освітлення. Воно не тільки оточує нас вдома та на вулицях, а також забезпечує саму життєдіяльність, але навіть дає роботу тисячам людей, формуючи робочі місця у сфері світового дизайну та енергетики. Згідно зі світовою статистикою, чим більшим є населений пункт, тим більше ймовірність, що активна діяльність його мешканців, не пов'язана з професійними потребами, проходить у вечірній час доби. Люди зустрічаються один з одним після роботи, ходять у кафе та ресторани, гуляють містом, відвідують різні розважальні заходи. Якщо влітку ще можна сподіватися, що після закінчення робочого дня залишиться кілька годин на милування парками та вулицями під світлом сонця, то у осінньо-зимовий період єдиними помічниками людини будуть тільки різні види вуличних світильників. Зараз нам це здається цілком зрозумілим та звичним, повсякденним, однак насправді електрика пройшла довгий шлях, щоб стати частиною вечірнього затишку міст.

Історія освітлення

Найімовірніше, людство отримало штучне освітлення випадково – наприклад, одного разу вночі від блискавки загорілося дерево або ж днем ​​спопеляюча спека змусила траву тліти, а до вечора це переросло у пожежу. Взагалі усю історію цивілізації можна розділити на два етапи – доелектричний та електричний. Як ми знаємо, перший тягнувся багато тисячоліть, але при цьому не можна сказати, щоб люди повністю були позбавлені світла. Хоча розмови про повноцінні світильники йти й не може, наші предки були досить винахідливим, щоб поставити собі на службу різні об'єкти з оточуючої їх природи.

Починаючи з давніх-давен, людство завжди намагалося знайти спосіб продовжити свою активність у сутінках та вечорами. Ця потреба виходила не тільки з бажання залишити час на спілкування та дозвілля, але й була виправдана необхідністю захищатися від диких тварин, які любили атакувати поселення під покровом ночі. Кілька тисячоліть тому, коли міст у сучасному розумінні цього слова ще не було, у якості засобу освітлення використовували великі гілки, які підпалювалися від багаття, та закріплювалися якомога вище – на деревах, кам'яних парканах та стінах будинків.

Ефективність такого освітлення можна назвати помірною, однак воно у максимальному ступені залежало від погоди та було практично некерованим. Варто було подути сильному вітру – й палаюча гілка могла згаснути. Ще гірше, якщо порив здував її зі свого місця та відносив до людського житла: тут це могло стати причиною пожежі, псування майна або навіть бути загрозою для життя людей. Навіть при відносному безвітрі джерело світла цілком могла загасити злива, яка налетіла раптово – й людина позбавлялася світла.

Багато століть тому був відкритий принцип гніту – горіти повинна тільки певна частина виробу, при цьому бажано, щоб сама по собі вона була не дуже горючою, але могла містити якусь пальну речовину. Перший світильник, який працює за цим принципом, був винайдений ще у пізній Греції – приблизно у V столітті до нашої ери. Майже 25 століть даний підхід був домінуючим у штучному освітленні, поки його не витіснила електрика. Фактично, можна говорити, що той самий принцип ліг до основи звичних нам сьогодні свічок. Вчені уми намагалися отримати максимум світності від них: комбінували розташування свічників у канделябрах таким чином, щоб промені ставали яскравішими, придумували різні мідні відбивачі для збільшення кута розльоту променів, експериментували з формою та розміром свічок. Як ми знаємо, й до цього дня свічки, на жаль, не здатні повністю задовольняти людську потребу у штучному освітленні

Саме тому на зміну свічкам усього кілька століть тому прийшли газові лампи. Це було вкрай прогресивне рішення: зручне, ефективне, довговічне. При цьому світильник не втратив своєї компактності та мобільності, що було вкрай важливо. Експерти та історики вважають, що якби не будо електрики, зараз наші будинки були б повністю освітлені за рахунок газу. Перші ідеї газифікації великих міст з'явилися у Європі саме як відповідь на запит суспільства у освітленні, й тільки потім – у засобі для приготування їжі, опалення, підігріву води.

Дуже хотілося б сказати, що винахід лампочки розжарювання відразу ж перевернув світ, однак це далеко не так. Лапочку «винаходили» неодноразово – й у Російській імперії, і у Франції, й у США. Вчені у кожній країні використовували різні ресурси, а тому приходили до результатів, які буди схожими у своїй сутності, але сильно розрізнялися за довговічністю. Коли Томас Едісон нарешті прийшов до «останньої» версії виробу, гранично схожої на сьогоднішню, необхідність електрики як такої була повністю доведена. Саме з цього моменту можна починати відлік часу трансформації безликого джерела світла на елемент інтер'єру та екстер'єру, фактор впливу на різні процеси та засіб забезпечення безпеки.

Поширення електричного освітлення, яке використовує лампи, виявилося навіть більш стрімким, ніж це прогнозували експерти. Поступово сфера застосування таких виробів росла та розширювалася, займаючи давно порожні ніші. Штучне світло моментально знайшло своє місце у медицині, освіті, сільському господарстві, а потім стало поширюватися й на різні види мистецтв. Починаючи з другої половини ХХ-го століття освітлення потихеньку стало використовуватися у архітектурі та дизайні, що фактично вивело принципи використання освітлення у великих містах на якісно новий рівень, зробивши світло повноцінним учасником подій. Технічні досягнення минулого століття збіглися за часом та тенденціям з досягненнями у сфері благоустрою середовища проживання людини. Майже усе сторіччя вони йшли у зв'язці один з одним: зміна навколишнього світу продукувала виникнення нових запитів, а нові умови життя, підвищення комфорту вимагали якнайшвидшого поповнення технічних прогалин. Так з'явилися чергові покоління будинків, інша стилістика у архітектурі, окреслилася необхідність у декоративному підсвічуванні фасадів.

Виражена естетична функція з'явилася у штучного освітлення вже у перші роки його існування. Комерсанти західних країн одразу ж побачили у ньому великий потенціал як у засобі приваблення відвідувачів. Рекламна функція настільки тісно переплелася з декоративною та суто утилітарною, що шляху назад просто не було. Різні стельові світильники у ресторанах та магазинчиках формували антураж, а зовнішнє освітлення закладів створювало вечірній вигляд міст. Коли у справу включилася академічна наука, штучне освітлення отримало власну галузь у сфері архітектури та стало не тільки новомодним способом забезпечення вечірнього дозвілля, але й засобом візуальної виразності – художньої, архітектурної, композиційної.

Напевно читачів здивує, наскільки рано з'явилися вуличні світильники для підсвічування фасадів. Вони буквально стали найпершими після способів побутового освітлення. Вже у 30-ті роки був сформований термін «світлова архітектура», хоча лише 15-20 років тому ніхто навіть не міг пояснити, що таке лампочка або електрика. На зорі Третього рейху, у 1936 році публіці було представлене ​​потужне периметральне підсвічування стадіону для чергових Олімпійських ігор, які проводилися на ньому. Використовувані великі ліхтарі згодом були вдосконалені, а потім і зменшені у розмірі без втрати світлового потоку. Так з'явилися компактні прожектори майже сучасного типу.

Взагалі 20-30-ті роки ХХ-го століття ознаменувалися для країн Західної Європи та США цілою низкою архітектурних проривів. Коли поняття хмарочосів вже трохи прижилося, зодчі стали експериментувати зі світловідбивними поверхнями. Верхні поверхи облицьовувалися панелями з дзеркальними властивостями, які у світлий час дня відбивали промені світла, а вечорами, коли люди вмикали штучне освітлення, накладали на місто приємний таємничий відтінок.

Історичні будівлі та просто будинки старої споруди почали модернізувати, реанімувати, робити більш привабливими. Тьмяний метал та матову цеглу будівель спробували освітити таким чином, щоб акцент робився на витонченість форм, а не на оптичні властивості матеріалів. Закопчені вугільним димом будинки великих промислових міст, які вже ніхто не розраховував побачити у колишніх барвах, отримали нове яскраве життя.

Сучасний виток історії

Не тільки сьогодні, але й вже кілька десятиліть поспіль штучне освітлення викладається архітекторам у профільних ВУЗах у якості однієї з базових дисциплін. Це й не дивно – світло ламп та світильників усіх можливих форм є невід'ємним елементом інженерно-технічної інфраструктури, фактором благоустрою територій та безпеки населення. З кожним роком вивчення даної тематики тільки поглиблюється: архітектура співвідноситься з ритмом життя мегаполісів, з досягненнями технічного прогресу і, звичайно ж, з потребою у рекламі. Єдиною помітною проблемою на цьому шляху став баланс між утилітарністю та естетикою, можливістю поєднувати суто функціональні аспекти з декоративними. Хоча більшість сучасних освітлювальних приладів, починаючи від витончених люстр для кафе та закінчуючи потужними прожекторами для освітлення майданів, мають приємний візуальний дизайн, загальне засилля реклами створює такий рівень світлового забруднення нашої планети, який раніше людству ніколи не був відомий.

Остання проблема точно залишається однією з найбільш актуальних, проте навіть фахівці визнають, що поки ще далекий той день, коли їм вдасться запропонувати гідну альтернативу ситуації, яка склалася. Бізнес, який використовує світлову рекламу, занадто твердо стоїть на своїх позиціях та залучає так багато зацікавлених осіб, що швидко та просто відмовитися від такого підсвічування не вийде. Усі спроби зробити що-небудь шляхом примусу, квотування, штрафів або високих тарифів не призводять до успіху. Причина цього, швидше за усе криється у людській природі: поки потенційний покупець реагує на яскраві кольорові зображення, немає жодного сенсу знижувати кількість світлової реклами на вулицях міст.

Можливо, через 15-20 років відбудеться еволюційне пересичення подібною світловою картиною, й світ майбутнього, як і описують у своїх романах письменники-фантасти, вечорами буде занурений у напівтемряву. Втомившись від надлишку освітлення протягом дня, людська цивілізація буде прагнути використовувати світло тільки для гранично необхідних повсякденних дій, а ілюмінаційне підсвічування повністю відійде у минуле. Хоча екологи пропонують набагато більш ймовірний сценарій – світильники зроблять ще серію стрибків у тому, скільки енергії потрібно джерелу для продукування світла. Точно так само, як економічні світлодіодні світильники у останні роки витіснили лампочки розжарювання та люмінесцентні газорозрядні лампи, так і їх через багато років замінить більш прогресивна технологія. Світова громадськість тримає курс на енергоефективність, на бережливе ставлення до природи та на зниження темпів поглинання природних ресурсів. Якщо сьогодні катастрофічність ситуації відчувається ще не дуже гостро, то з часом це питання цілком може бути винесено на обговорення у більш високих колах, а тому ймовірність знизити темпи світлового забруднення усе ж є достатньо високою.

Наостанок хочеться відзначити ще один вельми важливий фактор, про який часто мовчать. Людина «знайома» з електрикою не так давно за історичними мірками, а тому з повною впевненістю казати, ніби ми точно знаємо, як електрострум та штучне світло впливають на наш організм, дуже нерозважливо. Можливо, причиною зміни політики щодо джерел штучного освітлення взагалі стануть фактори біологічного характеру.