Гофротруба для проводки электрики

Багато рядових користувачів напевно сильно здивуються, якщо дізнаються, що гофрована трубка для прокладки дротів вчинила цілу революцію у електромонтажі та часто визнається електриками старших поколінь як один з найпотрібніших винаходів початку XIX-го століття. Цей, здавалося б, банальний виріб істотно спростив монтажні роботи та зробив можливим надійну відкриту проводку. Сьогодні ми поговоримо про те, як і чому гофротруба так цінується професіоналами.

У продажу зараз можна знайти досить багато різновидів труб з полімерних матеріалів, використовуваних у електромонтажі. Усі вони розрізняються за перетином, хімічним складом, гнучкістю, рівнем припустимого навантаження та стійкістю перед ультрафіолетовим випромінюванням. З технічної точки зору не зовсім коректно навіть казати про діаметр гофри як про єдину величину. На усьому протязі виробу незліченна безліч ділянок з меншим перетином та малою товщиною стінок перемежовується таким самим числом ділянок більшого діаметра з більш товстого полімеру. Саме ця властивість дозволяє гофрі мати на перший погляд несумісні властивості – жорсткість та гнучкість. За рахунок товстостінних елементів у трубці можна без побоювання прокладати кабель та дріт: жорсткість у поперечному напрямку буде достатньою й для того, щоб витримати вагу проводки, й для її захисту від згубного зовнішнього впливу. Разом з тим, здійснити поворот на 90° також не буде проблемою, оскільки ділянки з тонкими стінками забезпечать пружинистість, стисливість та розтяжність гофри. Безумовно, максимально припустимі величини навантажень та вигинів у кожної марки гофротруби будуть відрізнятися.

Слід зазначити, що сьогодні гофру виготовляють не тільки з полімерів, але й з металу. Такі вироби важливо не плутати з металорукавом, який має дещо відмінні властивості: більш високу жорсткість, стійкість до різних видів впливу та малу розтяжність, а також за правилами потребує заземлення. Металева гофра отримала широке поширення не тільки у сфері електромонтажу: її використовують у системах кондиціонування та вентиляції, у сантехніці, у газовому господарстві та навіть у деяких системах автомобілів та промислових агрегатів.

Властивості гофротруби

У цілому, казати про особливу складність пластикової гофри, звичайно ж, не доводиться. Однак за рахунок застосування різної сировини досягаються неоднакові властивості виробів, що може бути корисним для низки конкретних ситуацій. До того ж, величезне значення має й той факт, що гофротруба не суперечить положенням ПУЕ – тобто, її застосування дозволено в усіх випадках, окрім тих, які прямо забороняються нормативами. Набір базових переваг можна коротко описати таким чином:

• гнучкість – дозволяє прокладати кабель та системи прокладки кабелю не тільки по ідеальній основі, але також по будь-яким нерівним поверхням;
• еластичність – гофротрубу можна згинати під будь-яким потрібним кутом (крім найгостріших), трохи розтягувати на одних ділянках та стискати на інших;
• пожежна безпека – якісна гофра не підтримує горіння та навіть не плавиться до текучого стану (крім того, багато виробів мають властивість «low smoke», тобто, виділяють мінімально можливу кількість диму під безпосереднім впливом відкритого полум'я);
• міцність – хоча полімери зазвичай вважаються не дуже міцним матеріалом, спеціальний електротехнічний пластик (АБС-сімейство), поліетилен низького тиску (ПНТ), а також полівінілхлорид (ПВХ) здатні витримувати значні вагові навантаження та удари;
• хімічна стійкість – матеріал трубок стійкий до впливу багатьох неагресивних речовин, у тому числі, отрутохімікатів, що дозволяє використовувати вироби для прокладки комунікацій у господарських та технічних приміщеннях;
• герметичність – при збереженні цілісності на відрізку гофри всередину неї не може потрапити пил, волога або шкідливі випаровування;
• ізолюючі властивості – однією з найважливіших характеристик будь-якої гофротруби, безумовно, є її електроізоляційна природа, яка допомагає захистити людину від ураження струмом у разі пошкодження оболонок самого дроту.

При цьому є у гофри й недоліки, але їх не так багато:

• виріб руйнується при попаданні на нього сильних кислот та їдких речовин, а також може поступово стоншується під впливом їхніх випарів;
• далеко не усі види гофри мають достатню стійкість до ультрафіолетового випромінювання, через що на відкритому повітрі їх краще не експлуатувати чи підбирати необхідну марку, або ж просто використовувати металеву гофру або металорукав;
• при різкому зниженні температури та на сильному морозі пластик лопається, тож для подібних цілей споживачам також доведеться шукати альтернативи.

Практично уся сучасна продукція із загального споживчого сегмента виготовляється з ПВХ та його модифікацій. Такий матеріал добре узгоджується з іншими елементами електропроводки – електрофурнітурою, монтажними коробками, розподільними щитками і т.д., таким чином забезпечуючи єдність у матеріалі комунікацій, їхню аварійну, пожежну та експлуатаційну передбачуваність. Безсумнівна перевага полівінілхлоридних виробів у тому, що навіть за невеликих розмірів ділянок малого діаметра, гофра залишається вельми гнучкою, не втрачаючи при цьому у механічній міцності. Звичайно, фізичні закони ніхто не відміняв і загальний принцип зменшення міцності з ростом діаметра усе ж зберігається.

Зручність сучасної гофротруби – у дрібницях. Виробники зазвичай намагаються закладати до кожного виробу тонкий сталевий дротик, який буде служити кондуктором при затягуванні дротів всередину трубки. Це ще більше спрощує електромонтажні роботи, прискорює їх та дозволяє не порушувати цілісність гофри на ділянках з вигинами.

При придбаванні виробів необхідно звертати увагу на їхнє забарвлення: часто помаранчевим кольором маркують гофру, придатну тільки для внутрішніх робіт, сірим – вироби зниженої міцності, чорним – моделі для зовнішніх робіт. Крім того, існує негласна політика використовувати кольори й для розмежування функціонального призначення проводки. Так, у білих трубках прокладають кабель інтернету або лінії живлення світильників, у сірих – живлячі комунікації розеток, у зелених – телефонні дроти та сигнально-інформаційну слабкострумку, а червоні, разом з чорними, застосовуються у місцях з найбільш агресивних оточенням (на вулицях, у виробничих цехах, у морозильних камерах). Проте, подібний смисловий поділ є необов'язковим, а тому завжди залишається на розсуд замовників та майстрів.

Крім того, при покупці завжди слід звертати увагу на те, який діаметр вказаний на виробі. Найчастіше у каталогах наводиться зовнішній розмір, а не внутрішній, тож від нього доведеться відняти щонайменше 2 мм, щоб отримати величину корисного перетину. До того ж, для дотримання правил монтажу проводки необхідно залишати повітряний зазор у каналі. Якщо за результатами Ваших вимірювань діаметр пучка дротів становить, наприклад, 15 мм, внутрішній розмір порожнини повинен бути мінімум 20 мм, а це значить, що зовнішній буде аж ніяк не менше 22 мм. У інтересах споживача завжди залишати якомога більший запас – різниця у ціні на гофру різного перетину мінімальна, зате потенційна користь вельми значна. По-перше, достатній повітряний прошарок дозволить дротам якісно охолоджуватися при роботі, що благотворно позначиться на терміні їхньої служби, а по-друге, за необхідності додати до домашньої мережі ще одну лінію або замінити наявний провідник на більш товстий, у каналі для них знайдеться місце. Переважна більшість гофротрубок, представлених на ринку, мають діаметр від 1,6 до 5 см, що відповідає типовим побутовим потребам. Довжина бухт може варіюватися у досить широких межах – від п'яти метрів до сотні. При цьому діаметр виробу та загальний метраж фабричного продукту майже ніяк між собою не корелюють: випускають як порівняно короткі відрізки товстих трубок, так і довгі мотки зовсім тонких.

Монтаж з використанням гофротруб

Гофра знімає багато обмежень, пов'язаних з поверхнями для закріплення проводки. Так, відкрита прокладка кабелів безпосередньо по дерев'яній основі (без застосування керамічних ізоляторів) зазвичай заборонена, але у гофрі припускається. Оскільки виріб не горить, не дає диму та не поширює полум'я, число придатних будівельних основ істотно зростає. Дріт у таких трубках можна ховати у будівлях з дерева під обшивкою, хоча для таких ситуацій більше рекомендовані усе ж жорсткі гладкостінні канали.

Принципи монтажу досить прості. Для початку розмічається маршрут електротраси, потім його загальна довжина якомога точніше замірюється та заготовлюється відрізок гофри. Важливо у замірах врахувати усі повороти та зробити на це необхідну поправку при розрізанні бухти. Для самої порізки спеціальний інструмент не буде потрібен: полімер добре ріжеться будівельним або канцелярським ножем, великими ножицями або кусачками з круглими губками. Дріт-кондуктор всередині гофри теж легко піддається такому інструменту, але його розумніше перекушувати не відразу. У момент відрізання важливо не дати дроту вислизнути всередину, оскільки він зазвичай має певний натяг та за неуважності швидко слизне уздовж внутрішньої гармошки. Дістати кінець дроту буде вельми складно, навіть якщо він залишиться у полі зору, оскільки торець упреться у складку та почне чинити опір при спробах його підтягнути. Вихід зазвичай один – підрізання гофри до того місця, де лежить кінець кондуктора. Однак, як неважко здогадатися, нова довжина трубки вже не буде придатною для використання на запланованій ділянці та їй доведеться шукати нове застосування. Досвідчені майстри завжди не тільки притримують дріт у момент відрізання, але й загинають його кінець назовні, через стінку гофри, у вигляді гачка.

Для зручності роботи підготовчі заходи необхідно здійснити й з дротами. Пучок кабелів має сенс м'яко стягнути ізострічкою через рівні проміжки (приблизно кожні півметра), щоб результат був схожий на цільний виріб при затягуванні до каналу. Краще використовувати вінілову ізоляційну стрічку, оскільки її зовнішня поверхня більш змінна, аніж у бавовняного різновиду, завдяки чому опір тертя при роботі буде нижчим.

Далі кінець джгута потрібно міцно з'єднати з дротом-кондуктором, мінімізуючи ризик їхнього розчеплення. Зробити це можна кількома способами. Деякі майстри просто накручують на пучок дротів декілька витків самої проволоки, інші проколюють нею ізоляцію, треті закріплюють усе це гачком та додатковим шаром ізоляційної стрічки. Найголовніше – не дуже сильно потовщувати ведучий кінець, інакше тягнути кабелі буде складно. Також важливо надати джгуту обтічної форми та виключити будь-які задирки від дроту або металу самих струмопровідних жил. Чим довшою буде ділянка кріплення, тим вищі шанси, що уся процедура пройде без неприємних сюрпризів, тож економити на матеріалі тут вкрай не рекомендується. Поширена помилка новачків – слабке кріплення, коли кабель усього один. Таке найчастіше зустрічається при прокладанні лінії до вимикача, але люди забувають, що на шляху дроту може виявитися багато поворотів, тож зміцнювати його необхідно за усіма правилами.

Фінальна та найвідповідальніша частина вимагає трохи терпіння. Найпростіше виконувати цей етап удвох: одна людина підтягує кондуктор, а інша тримає трубу або навпаки – перша утримує дріт, а друга одягає гофру на пучок кабелів. На роботу доведеться витратити декілька неприємних та фізично напружених хвилин, зате потім залишиться просто зафіксувати гофротрубу у кліпсах або притягнути стяжками до основи. За належної вправності така робота цілком під силу й одній людині, якщо вона готова витратити на неї трохи більше часу та зробити усе за технологією.