Особливості монтажу лінійних світильників
Кожен різновид освітлювальних приладів, що використовуються у наш час, має свої особливості встановлення. Хоча процес цей не дуже складний, домогтися естетичного та акуратного зовнішнього вигляду буде набагато простіше, якщо взяти до уваги декілька рекомендацій від досвідчених майстрів. Сьогодні ми поговоримо про те, як слід кріпити лінійні моделі при різних підходах до монтажу.
З тих пір, як сучасні лінійні світильники на світлодіодах потіснили значну кількість люмінесцентних ламп, був переглянутий і підхід до їхнього встановлення. У першу чергу, з'явився не тільки вбудовуваний або накладний монтаж, але й підвісний. Через те, що один новий прилад мінімальної ширини не до кінця може компенсувати зону засвічення моделей старого типу, вироби доводиться розташовувати ближче один до одного або поміщувати на підвіси, щоб скоротити відстань до підлоги. Багато нових світильників оснащені корпусом з розсіювачем спеціальної форми, який допомагає сформувати пучок світла із заданими характеристиками. Оптимальним вважається освітлення, яке забезпечує необхідну у контексті ситуації видимість – із середньою яскравістю та контрастністю, комфортною для очей.
Підвісний монтаж
Стельові лінійні світильники завжди додають інтер'єру мінімалістичності, роблять простір більш витриманим, суворим, допомагають додати приміщенню легкості та об’єму. Переважна більшість моделей виконані у світлих тонах, що тільки підкреслює цей ефект. При цьому за рахунок досить великих кутів розсіювання (до 230°) вдається домогтися гарної освітленості навіть від приладу з мінімальними габаритами.
Сьогодні підвісний спосіб вважається більш стильним, модним. Якщо казати про його експлуатаційні переваги, то по-справжньому сильно вони себе проявляють тільки у приміщеннях певного призначення – у кафе, у холах закладів, у офісах та кабінетах. Для використання у побуті, через порівняно невисокі стелі, різниця між підвісним, накладним та вбудовуваним монтажем практично повністю нівелюється.
У першу чергу поговоримо саме про кріплення світильників на підвісах. Виконується таке кріплення наступним чином: прилад має дві точки приєднання тросів, другі кінці яких надійно зафіксовані на стелі. З точки зору загальної важкості монтажних робіт встановлення світильника таким чином максимально просте, але на практиці це усе ж пов'язане з певними труднощами, які обумовлені необхідністю вирівнювання приладу за рівнем, коригуванням довжини підвісу та ін.
Процес монтажу можна розкласти на наступні етапи. У першу чергу, вимірюються розміри корпусів світильників та передбачається їхнє взаємне розміщення. Залежно від потужності світлоприладів, висоти стелі та переслідуваних цілей інтервал між ними може становити від півметра до півтора. Відстані за більше за зазначені зазвичай не вітаються: з одного боку, це не дозволить забезпечити необхідну освітленість, а з іншого – ніби навмисно «зріджені» ряди світильників виглядають візуально непривабливо.
Наступний етап – розмітка місць кріплення. Тепер, знаючи, де буде розташовуватися кожен з приладів, можна починати розмічати точки фіксації тросів на стелі. Звертаємо увагу читачів, що кріплення для підвісних моделей встановлюються здебільшого на міцні несучі перекриття або, у крайньому випадку, на закладні за підвісними стелями. З натяжними полотнами такий тип світлоприладів поєднується вкрай рідко і, до того ж, вимагає додаткової підготовчої роботи. Необхідно, щоб між точками фіксації до стелі чітко дотримувалася та ж сама відстань, що й між місцями приєднання тросів до корпусу світильника. Якщо цю величину зменшити або збільшити, між світлоприладом та стелею утворюється трапеція, яка у житлових інтер'єрах виглядає непривабливо.
Переважна більшість лінійних світильників мають досить невелику ширину, тож для їх кріплення достатньо усього двох точок поблизу кінців приладу. Необхідно розуміти, що одна з них буде просто місцем фіксації троса, а біля другої повинен знаходитися вихід для шнура живлення. Сучасні кронштейни для монтажу являють собою невеликі грибки або пластинки, які притискаються до площини стелі. На кінці троса в'яжеться подвійний вузол або обжимається гільза, а потім його вільний кінець пропускається через кронштейн. Останній закріплюється до стелі шурупами та забезпечує нерухомість підвісу.
Далі на трос зазвичай надівається спеціальний ковпачок або декоративна накладка, яка приховає монтажний механізм. У разі, якщо тут же проходить кабель або дріт живлення, він також пропускається через чашку-накладку. При цьому важливо забезпечити належний запас по його довжині, у тому числі, з урахуванням можливої невдалої зачистки жил.
Потім на нижній кінець кожного троса надягається цанговий затискач. Майстер повинен домогтися первинної точності установки рівня, після чого закріпити один з кінців. Правильніше за усе першою фіксувати ту сторону, на яку припадає шнур живлення, щоб у подальшому вирівнювати інший кінець за нею, не деформуючи проводку розкручуванням кожен раз. Цанга з протилежного боку наживлюється та з використанням звичайного будівельного рівня виставляється вірна горизонталь. Важливо відзначити, що це балансування повинна здійснюватися при вільному провисанні світильника. Зазвичай на кріпильному боці корпусу приладу є поздовжній паз, який дозволяє трохи скорегувати горизонтальність без повного розкручування цанги. Проте, цей прийом має свої обмеження – важливо уникнути помітної трапецієподібності кріплення.
Після того, як рівень був виставлений, усі цанги підтягуються тугіше, а зайві відрізки троса просто обрізаються або відкушуються кусачками. Щоб шнур живлення не бовтався та не псував зовнішній вигляд світильника, він притягається до найближчого тросу мініатюрними скобами-фіксаторами. Усю зайву довжину дроту переганяють догори, а потім або залишають у перекритті у вигляді петельки, або, якщо є така можливість, підтягують до найближчої розподільної коробки.
Часом з метою реалізації дизайнерської задумки може використовуватися не горизонтальне, а похиле кріплення світильників. У таких випадках завжди необхідно використовувати особливий вид цанг – з поворотною головкою. Якщо просто опустити один трос нижче за інший та застосовувати цангу для прямого кріплення, то вона може з часом виламали або вискочити з паза. До того ж, при використанні поворотної цанги троси будуть спрямовані як слід, строго вертикально, а у випадку з застосуванням прямої, але розташованої під кутом до підлоги, буде спостерігатися злам троса. Це також загрожує його обривом у подальшому та падінням світильника.
Якщо для Вас використання підвісних стельових світильників у новинку, й Ви не впевнені, на якій висоті розмісити прилад буде найбільш комфортно, має сенс не обрізати надлишки троса, а залишити на випадок необхідності подовження. Щоб не скручувати їх у кільця, втрачаючи при цьому у естетиці оформлення, досвідчені майстри рекомендують просто укладати кінці у паз, уздовж якого їздить цанга, розташований з невидимого боку приладу. За необхідності подовжити підвіс буде потрібно мінімум часу та складних маніпуляцій.
Коли монтаж лінійних світильників відбувається у приміщеннях комерційного призначення, досить часто стоїть завдання сформувати довгу світлову смугу з декількох приладів. Для подібних ситуацій існують спеціальні кріплення, й багато виробників готові запропонувати відразу пару-трійку їхніх видів. Є моделі, які забезпечують зчленування світильників торець-в-торець, і є вироби, які просто служать загальною направляючою-обмежувачем для усього освітлювального контуру, що дозволяє зібрати довгу лінію без зазорів.
Вбудовуваний та накладний монтаж
Лінійні світильники вкрай рідко монтують вбудовуваним способом. Навіть якщо Ви бачите на стелі у кафе такий спосіб кріплення, швидше за усе, це просто візуальний обман. З максимальною вірогідністю можна говорити, що прилад був закріплений накладним способом на жорстку основу, а простір навколо нього просто зашитий врівень з корпусом облицювальним матеріалом. Тільки мініатюрні моделі дійсно встановлюються вбудовуванням. Таке можна спостерігати при організації підсвічування меблів, коли господарі чомусь воліли використовувати саме лінійний світильник, а не світлодіодну стрічку. У абсолютній більшості випадків стельовий монтаж насправді є накладним, а видимість убудованості йому штучно додає присутність об'єктів поруч.
Є два різні способи фіксації приладів – прямий та на клямці. При прямому способі кріплення кришка корпусу притягається до стелі шурупами у декількох місцях, потім комутується клемна колодка світильника та нижня частина виробу просто замикається у верхню. Застосовуючи інший спосіб, майстер кріпить до стелі спеціальні засувки, й тільки потім до них поміщується цілий світлоприлад. У другого способу є перевага у тому, що для доступу до клемної колодки не доводиться розбирати корпус виробу. В усьому іншому обидва підходи досить близькі.
При накладному способі кріплення результуюча світлова картина практично ідентична випадку з підвісним монтажем. Особливо, якщо мова йде про одну й ту саму висоту розташування джерела світла. У окремих випадках кути розльоту променів можуть бути трохи урізані (до 210-220°) через те, що корпус повинен бути міцнішим, а тому він трохи більше й просто обмежує розсіювання. Якщо ж мова йде про псевдовбудовуваний спосіб, коли світлоприлад вирівнюється врівень з поверхнею стелі або навіть трохи втоплений до неї, кути ніяк не можуть бути більшими за 180°, а часто не перевищують навіть 170°.
Слід зауважити, що накладний та, особливо, вбудовуваний монтаж приладів можуть відчутно знижувати термін експлуатації світильників. Уся справа у охолодженні. Хоча у пристроях подібного роду використовуються не звичайні світлодіодні лампи, а просто плати зі світлодіодами, їм теж потрібен гарний тепловідвід. При підвісному способі кріплення прилади обдуваються повітрям з усіх боків, й навіть при тривалій роботі буде спостерігатися вкрай ефективний тепловідвід. У той самий час корпуси, притиснуті до поверхні, яка погано проводить тепло, або, тим більше, світильники, замкнені з усіх боків між іншими елементами оздоблення, не мають можливості добре охолоджуватися. У результаті діоди тут деградують швидше або просто виходять з ладу від перегріву. Тому, якщо планується щоденна багатогодинна експлуатація таких приладів (наприклад, у приміщеннях комерційного призначення), найкраще придивитися до політики використання радіаторів. По суті, вони являють собою металеві скоби або пластини, які повторюють контур світильника та прискорюють тепловідвід точно так само, як це відбувається зі світлодіодними стрічками.
За необхідності встановити у один ряд декілька світильників врівень з поверхнею або накладним способом розумно вдатися до використання низьковольтних моделей. Вони гріються трохи менше при роботі, але потребують окремого блоку живлення. Можна сказати, що саме цей елемент «переймає на себе» значну частку нагріву при роботі, проте споживач може розмістити його у такому місці, де буде забезпечуватися гарне охолодження.
Справедливим буде зазначити, що сьогодні, навіть незважаючи на популярність лінійних моделей світильників, методики їхнього кріплення відточені ще у недостатній мірі. Цілком ймовірно, що поштовх до прогресу дадуть спеціальні кронштейни для коректного поєднання таких приладів та натяжних стель. На сьогоднішній день подібні рішення вже активно розробляються та у недалекому майбутньому вони вийдуть на галузевий ринок.
