Як зробити заземлення у квартирі

При покупці будь-якої побутової техніки споживачі часто відзначають, що вилка живлення розрахована на підключення до розетки з трьома контактами – фазою, нулем та заземленням. У той же час, далеко не усі українські будинки оснащені заземлювальним контуром. Найчастіше, споживачі сприймають його наявність лише як певну умовність, керуючись доводом «Все одно ж буде працювати!», проте при цьому вони забувають про деякі аспекти безпеки домашньої електропроводки.

Наскільки б не була хорошою захисна автоматика у Вашій оселі, не завжди вона здатна вирішити проблеми, викликані відсутністю заземлюючого дроту. Відсутність заземлення – характерна ознака «ультраекономних» багатоквартирних будинків-хрущовок або будівель початку ХХ-го століття, коли питання, пов'язані з живленням приладів та електричним освітленням, ще навіть не стояли. Сьогодні ми розглянемо, які існують варіанти заземлення, як робити можна і як – не варто.

Заземлення як запорука безпеки

Перш, ніж приступати безпосередньо до розбору проектів заземлювальної електропроводки, необхідно чітко позначити важливість останньої для життя людини. В сутності, заземлення покликане гарантувати, що при контакті людини з корпусом побутового електровиробу її не вдарить струмом. При цьому причина появи електричного потенціалу на зовнішніх поверхнях не має значення: це може бути некоректна збірка самого пристрою, обрив дроту у мережі, порушення ізоляції у будь-якому місці та ін.

Зараз існує два цивілізованих способи вирішити проблему відсутності заземлення у квартирі та незліченна безліч кустарних – найчастіше, досить ризикованих. Почнемо з розгляду правильних шляхів.

1. Мешканці можуть використовувати індивідуальний заземлюючий контур, який захистить їхні прилади, розетки та усю внутрішньоквартирну електричну систему. Для цього у підвал від внутрішнього щитка протягується одножильний дріт типу РЕ. Найчастіше це робиться за штатними стояках, й без того наявними у під'їздах, а жителі перших поверхів й взагалі нерідко прокладають контур зовні будівлі, просто на подвір'я. Поруч з будинком у землю поміщається своєрідна рамка: зварна конструкція з «ніжками» з трьох електродів або просто металевих куточків, з'єднаних струмопровідними смугами. Вважається, що максимальна глибина занурення виробу у ґрунт повинна складати близько трьох метрів. Поєднавши кабелем щиток та заземлювальну рамку, споживач отримує повноцінне заземлення.

Слід зазначити, що вдатися до такого способу можуть мешканці будь-якого поверху, а не тільки нижніх – досить зробити усі роботи акуратно та безпечно, приховавши кабелі до відповідних під'їзних стояків. У якості провідника використовувати слід виріб з мідною жилою, що має площу перерізу не менше 4 кв. мм. Також необхідно мати на увазі, що несанкціоноване втручання у домову електромережу може потягнути за собою певну відповідальність. Тому проведення зазначених робіт краще попередньо узгодити з ЖЕКом чи іншою керуючою організацією, а за необхідності або відсутності упевненості у своїх силах – навіть повністю доручити їм здійснення даного завдання.

2. Другий спосіб підійде для тих, хто хотів би вирішити проблему максимально «компактно» – у межах своєї квартири та не привертаючи зайвої уваги. Існує кілька невеликих пристроїв, які можна змонтувати прямо у квартирний щиток – вони звуться ПЗВ (пристрій захисного відключення) та реле напруги. Справедливості заради, скажемо, що обидва вони – ані окремо, ані у сукупності – не є повноцінною заміною заземлювального контуру, проте здатні швидко локалізувати типові проблеми, а також надійно захистити домашні прилади та людину від наслідків неполадок у загальній електромережі.

ПЗВ та реле напруги при виникненні витоку струму відключать живлення ділянки кола – наприклад, групи розеток, світильників або окремого потужного побутового приладу. Таким чином, у лічені долі секунди вдасться мінімізувати збиток та запобігти ураженню людини електрикою. Слід розуміти, що дане рішення при усій його ефективності, скоріше, тимчасове, а на тривалий період краще усе ж обзавестися повноцінним заземленням.

Популярні, але вкрай невдалі рішення

На превеликий жаль, до сих пір чимало горе-майстрів вдаються до «дідівських» методів заземлення, які загрожують електротравмами, псуванням майна та пожежами. Пропонуємо розглянути їх не менш докладно.

• У багатоквартирних будинках заземлення іноді здійснюють, приєднуючи третю жилу ввідного кабелю до системи опалення чи водопостачання. Безумовно, у цьому є певна логіка, однак потенційна шкода для величезної кількості людей набагато більше. При електропробої потужного приладу (наприклад, бойлера або електричної духовки) небезпечний струм передається безпосередньо на стояк, що наражає на небезпеку не тільки мешканців даної квартири, але й інших сусідів, вище та нижче на декілька поверхів. Загальні комунікації розводять аварійний електрострум по всій будівлі, оскільки система єдина. Хоча зі збільшенням відстані від джерела природний електричний опір металевих труб й знижує параметри струму, він все ще є небезпечним для здоров'я та життя людини – як мінімум тому, що дані комунікації ніхто з нас не звик сприймати як джерело електричної небезпеки, а тому ризик ураження зростає.
• Наступний небезпечний прийом – занулення. Він являє собою приєднання заземлюючого провідника до одного з двох основних – до «нуля». Якщо усі прилади працюють нормально і без перевантажень, дане рішення ще відносно терпиме, проте у разі обриву нульового проводу десь у загальній мережі, фазна напруга перейде по двох дротах на корпусу ВСІХ електроприладів, підключених до локальної електромережі. Тобто, при такому підході споживач ризикує однією лише дією вивести з ладу взагалі усі домашні пристрої.
• Ще один невдалий спосіб – послідовне заземлення. Він зустрічається у випадках, коли мешканці хочуть істотно заощадити на домашній проводці. У подібній ситуації усі споживачі електричного струму, а також люстри та світильники заземлені один через одного. Якщо раптом станеться замикання або інша аварія, загальний заземлюючий контур з корисного перетвориться у вкрай проблемний. Електромагнітна несумісність ряду побутових виробів спровокує перешкоди та наведення: техніка не тільки не буде працювати так, як годиться, але й набуде невисокого електричного потенціалу на корпусі, що одного разу, при несприятливому збігу обставин, може вилитися у ураження струмом та поломку декількох приладів.
• Останнім у цьому блоці хотіли б назвати неправильний підхід до розуміння індивідуальності заземлення. До однієї клеми шини РЕ повинен бути підключений лише один заземлюючий контур. Приєднання декількох провідників не тільки знижує ефективність заземлення, але й може бути небезпечно через явище «масштабування» струму замикання через єдину контактну площадку.

Поради щодо монтажу контуру заземлювальної рамки

Як було сказано раніше, найбільш правильним, надійним, довговічним та безпечним є саме повноцінний заземлюючий контур, укопаний у землю. Тому далі ми присвятимо розповідь тому, як зробити його правильно, не залучаючи фахівців. Слід зазначити цікавий факт: аніде на пострадянському просторі у нормативних документах не значиться, що здійснення заземлення є виключною прерогативою будівельних компаній або наглядових організацій. Таким чином, самостійне здійснення заземлення не є протизаконним – головне, щоб воно було виконано правильно!

Традиційною для рамки вважається трикутна конструкція із загострених куточків, арматури або штирів, зварених між собою смугами. Проте, на просторах інтернету можна також знайти інформацію про квадратну рамку, яка анітрохи не менш ефективна, але вимагає додаткової витрати матеріалу та повинна бути більшого діаметра у порівнянні з трикутною. Опорні ніжки конструкції слід занурювати у ґрунт як мінімум на 70 см, краще – глибше. З'єднання опор повинно проводитися металевою смугою товщиною у 3 мм та шириною – близько 40 мм. Вкрай рекомендовано заміряти підсумковий електричний опір заземлюючого контуру – він повинен бути не вище 4 Ом.

Якщо мова йде про заземлення приватного будинку, котеджу або будинку на присадибній ділянці, має сенс звернути увагу на тип ґрунту. Наприклад, якщо у Вашому розпорядженні є чорнозем, пісок та глина, перевагу потрібно віддавати останній. У неї найвища електропровідність, а це означає найбільшу ефективність для поставлених цілей. Пісок теж можна використовувати, якщо перед початком робіт рясно обробити його сольовим розчином. Такий підхід підвищить провідність, але однозначно знизить термін служби самої конструкції – у подібних умовах вона проіржавіє набагато швидше.

Що стосується форми рамки, то тут трикутник обраний виключно як компромісне рішення – і ніякого додаткового навантаження така фігура не несе. Будь-який замкнутий контур надійніше, аніж просто смуга, що розтягнулася по ділянці або вздовж будинку. Якщо одна з опор проіржавіє та розсиплеться, задіяна площа у лінійної конструкції помітно скоротиться, а у замкнутій фігурі практично не постраждає. Далі, якщо уявити, що силові лінії розходяться ґрунтом радіально, то будь-яка кількість опор більше трьох створить своєрідну їх інтерференцію, перекриття – а, значить, додаткової ефективності з точки зору відведення струму просто не буде.

Розміщені у ґрунті кабелі та системи прокладки кабелю, особливо ті, які розташовані у безпосередній близькості від заземлюючої конструкції, є потенційними джерелами ураження електричним струмом, а тому місце їхнього закладення має бути ретельно продуманим: безпечним для людини та тварин. Якщо залишити неізольовані ділянки проводки, кішки, собаки та рогата худоба легко можуть наштовхнутися на них та загинути. Причому подібна небезпека пов'язана не стільки з величиною струму у ланцюзі або когнітивними здібностями, скільки з невеликими розмірами та малою масою тіла живих істот. З тієї ж причини маленьким дітям загрожує велика небезпека у порівнянні з дорослими людьми. На території саду має сенс екранувати контур заземлення шляхом декоративного підходу: наприклад,поставити у небезпечному місці масивну високу клумбу або насипати гірку з каменів, на яку ніхто не підійметься.

Особливо хочемо загострити увагу читачів на габаритах заземлюючої конструкції: хоч вона фактично й порожниста (представляє собою каркас об'ємної фігури без основи та внутрішнього наповнення) розміри рамки досить великі. І мова йде не тільки про довжину заглибних штирів, а й про відстані між ними: у ідеалі діаметр кола, описаного навколо трикутника, що лежить у основі, повинен сягати півтора метрів. Таким чином, між сусідніми опорами необхідні рейки довжиною приблизно у 1,2 м.

Розміщувати конструкцію необхідно у товщі ґрунту, а не на самій її поверхні. Оптимальне значення – 65-70 см. Подібна глибина потрібна, щоб напевне опустити контур нижче точки промерзання землі у холодний сезон. На етапі монтажу неважливо, чи буде це цілісна велика яма або три невеликі свердловини, по'єднані канавками, проте досвід майстрів показує, що працювати трохи зручніше у першому випадку. Опорні стержні забиваються у ґрунт кувалдою, а потім за місцем їхні верхівки зварюються між собою металевими смугами.

Крім того, співвідношення сторін трикутника не має вирішального значення: чи він рівнобедрений, чи рівносторонній або чи іншої вільної форми, користь від заземлення буде майже однаковою. У цілому, звичайно, краще уникати майже прямокутної форми конструкції, а прагнути до правильної фігури зі сторонами однакової довжини – це дозволить зробити силове поле навколо заземлення більш рівномірним. Підводити контактну шину до дому найкраще за допомогою товстої пластини, арматури або іншого відрізка круглої сталі. Дроти для подібних цілей використовувати не рекомендується, навіть добре захищені.