Як змонтувати або відновити розетку?

Монтаж дрібної електрофурнітури далеко не завжди виконується професіоналами – часто це завдання беруть на себе самі господарі, щоб додатково заощадити на ремонтних роботах або просто не турбувати майстрів декілька разів, поки кімнати послідовно оздоблюються та наповнюються меблями. Якісно встановлена ​​розетка прослужить довго та буде абсолютно безпечною, а невмілий монтаж загрожує постійним дискомфортом при використанні, електротравмами, пожежею, ураженням струмом та ін. Одне з явищ, яке найбільш часто зустрічаються – випадання розетки зі стіни, тому основна частина сьогоднішньої статті буде присвячена тому, чому таке трапляється та як цього можна уникнути.

Якщо стоїть завдання полагодити розетку у вже готовому ремонті – у квартирі, яка давно експлуатується, починати слід з вивчення причини несправності. Наприклад, необхідно з'ясувати, вона сама по собі вивалюється з гнізда або разом з підрозетником. За своєю природою та ступеню складності усунення це дві абсолютно різних несправності, які вимагатимуть від майстра неоднакових зусиль. У загальному випадку простіше з самого початку встановити розетку правильно, аніж намагатися полагодити невдало змонтований виріб.

Помилки монтажу

Серед новачків найбільш поширеною помилкою можна вважати погане закріплення підрозетника у гнізді. Відбувається це так: спочатку у стіні висвердлюється отвір під майбутній електровузел, потім до нього підводиться дріт або кабель, а після цього приміряється підрозетник. З огляду на шорстку поверхню стіни, одного разу вставлена ​​до отвору пластикова чашка заклинює й майстру не вдається її витягти. На цьому етапі він приймає необачне рішення, мовляв, якщо виріб так добре тримається на своєму місці, то навіщо ж ще витрачати тут розчин. Проте, вже після декількох тижнів регулярного використання зовнішні стінки підрозетника перетворюють на пил усі шорсткості й розетка легко вислизає з гнізда разом зі стаканом.

Щоб нічого з описаних подій не сталося, досить використовувати коронку свідомо трохи більше за підрозетник. У такому випадку Вам напевне доведеться використовувати розчин (гіпс, алебастр, штукатурку, цемент або будь-яку іншу замазку), щоб усунути щілину, через що площа зчеплення значно збільшується. Якщо у згаданому випадку точок дотику насправді було від двох до чотирьох, то тепер розчин туго набитий між стіною та підрозетником, утримуючи останній уздовж усього кола.

Наступна помилка здатна існувати як сама по собі, так і поєднуватися з попередньою. Електрофурнітура може випасти з отвору через те, що розчин, на який був посаджений підрозетник, приготували чи висушили неправильно. Матеріал з часом розкришився і розетка випала. Якщо Ви підозрюєте саме цю причину, краще за все не намагатися замазати тільки ті порожнини, які утворилися при випаданні шматочків старого розчину, а повністю прочистити посадочне гніздо та зміцнити у ньому підрозетник на свіжому розчині. Готувати його слід згідно інструкції на упаковці, якомога чіткіше дотримуючись співвідношення між порошком та водою.

Якщо механізм розетки випадає з пластикового стакана, швидше за все, справа у фіксуючих лапках. Найчастіше вони просто послабилися під дією зовнішньої вібрації та пружинок, які віджимають їх у початкове положення. Вкрай рідко трапляється, що одна лапка раптово обламується через корозію – таке можна зустріти скоріше у сараях, лазнях, майстернях та гаражах, де вологість набагато вища, а чинників негативного впливу навколишнього середовища помітно більше.

У практиці електриків також зустрічаються ситуації, коли розпірні лапки просто ковзають по внутрішній поверхні підрозетника. З більшою ймовірністю подібне може трапитися при використанні нестандартних моделей вимикачів, у яких ці лапки знаходяться не по середині товщини виробу, а зміщені до краю. Усувається дана неприємність просто: достатньо взяти викрутку з плоским жалом та з невеликим натиском прошкребти кілька борозенок у чаші підрозетника на потрібній глибині. Ці канавки не повинні бути наскрізними – досить навіть легких подряпин. Подібні місця допоможуть пелюсткам металу первинно зачепитися за пластик, а далі у справу вступить розпірна сила.

Вкрай прикрою та вельми поширеною є ситуація, коли розхитування розетки сталося на етапі фіксації її зовнішньої накладки з отворами під штепсель. Якщо металева рамка вироби виявляється помітно втопленою у стіну, замість того, щоб перебувати врівень із її площиною, при затягуванні центрального гвинта майстер власноруч витягне розетку трохи на себе, як поршень у шприці. Щоб уникнути цієї помилки, монтують механізми розеток тільки після того, як робота зі стінами буде закінчена й їхня фінальна товщина стане зрозумілою.

До останньої описаної ситуації слід додати ще один нюанс. Якщо Вам вдалося закрутити кріпильний гвинт у зовнішню частину поглибленої розетки без відчутного зустрічного руху останньої, це не означає, що усе гаразд. Тут можливі два варіанти: або природна пружність пластика через якийсь час усе одно витягне підрозетник або розетку з гнізда, або сама лицьова панель скоро лопне по центру, не витримавши постійної напруженості матеріалу.

У старих будинках, де перегородки усередині складаються з порожнин у штукатурці-дранці надійно закріпити розетку на один тільки розчин не завжди видається можливим. У таких випадках вдаються до хай і не дуже цивілізованого, зате практичного прийому – закріплення механізму розетки разом з підрозетником до опори за допомогою довгих саморізів. При цьому закручувати останні потрібно під кутом, а не прямо, щоб вирвати знову розетку було важче.

У низці випадків виявляється, що підрозетник у гнізді зовсім відсутній, а лапки просто прошкребли у бетоні або цементі борозни й тепер не фіксуються на колишньому місці. Тут вихід тільки один – відключити автоматичний вимикач на ввідному щитку, щоб знеструмити ділянку ланцюга, від'єднати розетку, просвердлити отвір необхідного діаметра, замазати туди підрозетник та встановити у нього механізм за усіма правилами. Так система буде служити Вам набагато довше, а у якості з'єднань та їхній безпеці не доведеться сумніватися.

Ще одну просту хитрість рекомендують професіонали. Якщо Ви розумієте, що розетку доведеться встановлювати у м'яку стінку, заздалегідь звільніть притискну силу контактних пелюсток всередині розетки. Першопричиною випадання фурнітури є той факт, що людина докладає зайвих зусиль при витягуванні вилки. Й чим частіше використовується розетка, тим інтенсивніше відбувається процес зносу всіх складових, у тому числі, й фіксаторів. На кінці шнурів сучасних електроприладів знаходяться так звані «євровилки», які мають більш товсті електроди, аніж радянські штепсели. Таким чином, контактні пелюстки закушують їх щільніше й процес виймання суттєво ускладнюється. Досить взяти викрутку з хрестовим жалом, яка за товщиною майже ідентична діаметру електрода євровилки, вставити її до кожної пари пелюсток та легенько порозхитувати з боку у бік, розширюючи зазор. Вилки після цього у Вас не стануть випадати з розеток, однак при витягуванні вже не потрібно буде докладати колишніх зусиль, і ймовірність випадання механізму істотно знизиться.

Усі розглянуті вище приклади припускали, що справність самої розетки не піддається сумніву, однак на практиці зустрічаються ситуації, коли через свою рухливість у підрозетнику дроти перетираються, відламуються або відбувається коротке замикання. Жилу, яка просто випала зі своєї клеми, завжди можна повернути на місце, однак якщо дріт або розетка оплавилися, доведеться здійснити більш суттєві ремонтні роботи. Найчастіше підгорає тільки кінець дроту, крайні 1,5-2 см. Якщо електрик, який монтував усі з'єднання у будинку, залишив достатній запас, обрізати пошкоджений фрагмент буде не шкода, а дроту, який залишився, вистачить на створення нового з'єднання. У разі оплавлення розетки, нехай і з тильного, невидимого для спостерігача боку, краще за усе повністю замінити її на нову – у кінці кінців,це запорука Вашої безпеки та збереження домашнього майна.

Що потрібно для швидкого ремонту?

Щоб оперативно полагодити розетку, яка вивалилася, Вам знадобиться тестер та викрутка (мінімальний набір) або також дриль, ніж «з п'ятою» для зачищення ізоляції або стриппер, розчин алебастру або цементу, шпатель та пара коротких саморізів (максимальний набір). Якщо ж розетка вивалюється з гіпсокартонної стіни, корисними можуть стати ножівка, декілька довших саморізів та дерев'яний брусок. ОКрім того, тут буде потрібен спеціальний підрозетник для гіпсокартону.

Усі роботи повинні починатися з питання безпеки: спочатку на розподільчому щитку відключається автомат, після цього у конкретній розетки перевіряється наявність напруги, й тільки після цього можна приступати до ремонту. Починайте з малого та просувайтеся далі у пошуках першопричини несправності. Перш за все, зніміть з розетки усі декоративні накладки. Навіть якщо вони нічому на даному етапі не заважають, у подальшому Вам усе одно доведеться розміщувати елементи на своїх місцях послідовно: спочатку розчин, потім підрозетник, потім механізм, а за ним і сама лицьова панель. Не слід намагатися помістити у очищений отвір у стіні усі ці частини у зборі – ані до чого хорошого це не призведе. Розчин вичавиться на усі боки, затече всередину підрозетника та потрапить на дроти, почне неконтрольовано стікати по стіні донизу. Окрім того,знімати накладні елементи слід й у суто практичних цілях: поки Ви будете поратися з інструментами, є великий ризик подряпати їх або розбити, а це абсолютно ні до чого.

Будьте готові до того, що чим серйозніше ситуація, тим більше часу доведеться витратити на її усунення. Наприклад, новий розчин повинен гарненько висохнути перед тим, як можна буде починати повноцінно користуватися цією електроточкою. Для гіпсу цей час становить не менше 2-4 годин, у залежності від кількості та площі замазки, для алебастру та штукатурки – не менше 6 годин навіть у теплу пору року, а для цементу рекомендований термін висихання становить взагалі не менше доби. Деякі недобросовісні електрики або просто домашні майстри не хочуть повертатися до питання монтажу розеток на наступний день, а тому починають підключати дроти до механізму та фіксувати його у підрозетнику майже відразу після закінчення роботи з розчином. Вони кажуть, що це безпечно, оскільки струм на цю лінію ще не поданий й увімкнена вона буде тільки завтра. У останній тезі такі люди не помиляються – електрична небезпека у описаному випадку мінімальна. Однак вони сильно помиляються, якщо гадають, що подібна політика жодним чином не вплине на міцність з'єднання. Під вагою механізму підрозетник неминуче перекоситься вниз, потопаючи у ще рідкому розчині. У результаті мешканці потім завжди будуть спостерігати над розеткою велику щілину, яку нічим не закрити, та до того ж отримають незручний кут для вставлення иа витягування вилки, що стане черговим чинником, який провокуватиме розхитування електровузла у своєму гнізді. Оперативно здійснювати повний монтаж можна тільки у випадку з гіпсової замазкою – час її схоплювання коливається від 10-15 хвилин до півгодини, залежно від шару, однак на повне випаровування вологи буде потрібно більше часу, як це й було сказано раніше.

Встановивши на місця усі елементи та зібравши розетку, перевірте її працездатність на якомусь малопотужному приладі – настільній лампі або зарядці для телефону. Не слід відразу ж підключати до неї фен або праску. Окрім того, пам'ятайте, що стійкість розетки – це цілком і повністю Ваша зона відповідальності. При кожному увімкненні пристрою або витягуванні вилки з гнізда притримуйте другою рукою зовнішню рамку – й тоді електрофурнітура буде надійно служити Вам довгі роки!