Тимчасове електроживлення на період ремонту

Як відомо, проведення ремонту пов'язане з цілою низкою складнощів – як технічного, так і ситуативного характеру. Якщо Ви робите усі роботи своїми руками, часто може з'явитися ще одна неприємна обставина – нестача світла на об'єкті та відсутність розеток для підключення інструменту. Сьогодні ми розповімо, що слід зробити, щоб полегшити собі ремонтні роботи.

У першу чергу, не слід побоюватися поняття «тимчасове». При будівництві неминуче доведеться створювати та зводити тимчасові конструкції, але це не означає, що кінцевий результат повинен втратити у якості. Безумовно, якщо замислюється скоріше косметичний ремонт, ситуація буде набагато простіше: Ви не просто знаєте, на яких місцях будуть встановлені розетки та вимикачі, але вони вже навіть змонтовані. Якщо ж роботи здійснюються у новобудові, у приміщеннях часто не готова ані чорнова електрика, ані навіть план її подальшого розміщення. Далі ми будемо відштовхуватися саме від останнього випадку, оскільки він найкраще показує, як зробити тимчасівки «з чистого аркуша».

Що необхідно?

Почнемо здалеку. Коли роботи здійснюють професійні електромонтажники, вони можуть трохи відступати від офіційних правил облаштування проводок, робити послаблення, збираючи тимчасові контури і т.д., проте ніколи не забувають про те, щоб ще на вході до квартири зібрати тимчасовий розподільний щит. Найчастіше це звичайний навісний щиток, який перевозиться майстрами з об'єкта на об'єкт: його можна легко доукомплектувати та використовувати на новому місці. Даний щит виконує одразу дві функції. По-перше, на ранніх етапах ремонту він один на усю квартиру являє собою коректно зібраний електричний вузол, від якого можна здійснити відгалуження для контурів освітлення та живлення електроприладів, а по-друге, у ньому встановлюється захисна автоматика, яка робить роботу монтажників безпечнішою.

Основна помилка новачків та тих, хто намагається зробити весь ремонт самостійно, у тому, що вони недостатньо відповідально підходять до питань безпеки або вирішують їх некоректно. Приблизно у половині випадків люди відразу комплектують, збирають та втоплюють до стіни чистовий щиток, який буде експлуатуватися у квартирі у подальшому. Це непогане рішення – доречне та економне. Проблема у тому, що на даному етапі немає сенсу вважати даний вузол змонтованим остаточно – Вам напевне доведеться його ще не раз знімати та ставити на своє місце. Більш правильно було б зібрати та закріпити його як тимчасовий, щоб клеми для перепідключення жил, які відходять, були у зоні доступу. При цьому у Вас дійсно немає необхідності купувати окремий тимчасовий щиток – цілком можна використовувати чистовий.

Набагато гірше, коли люди зовсім забувають про засоби захисту або приєднують до ввідного кабелю усього один автоматичний вимикач. З огляду на те, яке навантаження зазвичай лягає на даний вузол у процесі проведення ремонту, можна бути майже впевненими, що він буде постійно працювати на межі – навіть у разі достатнього запасу за амперажем. Окрім того, існує очевидна проблема організації відгалужень: у одній клемі автомата буде зібраний відразу пучок дротів, а це рідко вдається зробити міцно, що напевне стане провокувати додатковий нагрів пристрою та може навіть призвести до пожежі.

Правильно організований тимчасовий щиток повинен включати у себе:

• декілька автоматів (практика показує, що мінімальна їхня кількість – три штуки, краще більше), які будуть захищати умовні контури окремих кімнат з усім працюючим у них електрообладнанням та освітленням;
• загальний «рубильник» – ще один автоматичний вимикач, який захищає усі контури у будинку;
• тестову розетку всередині самого щитка, між рубильником та групою внутрішніх автоматів, для перевірки приходу струму та організації екстреного освітлення;
• ПЗВ, який захищає самих будівельників від усіх видів небезпек при роботі з електричним інструментом;
• групу з двох-чотирьох приєднаних розеток у безпосередній близькості від щитка, які будуть зібрані за усіма правилами, та дозволять завжди мати можливість підключити декілька приладів до живлення «цивілізовано».

У окремих випадках, нехай і вкрай рідко, може бути необхідно також встановити у розподільному щиті реле напруги. Це корисно у тих будинках, де спостерігаються постійні скачки вольтажу, здатні пошкодити дороге будівельне електрообладнання. Найчастіше ж даний пристрій монтується тільки у чистовий щиток для поточного моніторингу параметрів струму.

Не тільки новачки, але навіть досвідчені майстри часто грішать тим, що замість нормальних кабелів та дротів, які простягаються від ввідного щитка на усі боки, тягнуть у кімнати саморобні подовжувачі та переноски. У чому відмінність такого підходу від правильного? Та у тому, що усі ці тимчасові дроти зазвичай прокидаються по підлозі, а тому з одного боку здатні стати джерелом травм для працівників, лежачи на проході у вигляді заплутаних пучків, а з іншого – можуть і самі легко отримати пошкодження ізоляції або обрив через гострий інструмент, який раптово випав з рук, або мішка з цементом, що звалився з верху купи. Довгі дроти тільки спочатку здаються зручним рішенням, яке забезпечує додаткову мобільність. На практиці дуже швидко стає зрозуміло, що клубок з кабелів, який попався під ноги, коли Ви несете щось важке з місця на місце, навіть не бачачи простору перед собою – це вкрай травмонебезпечно в усіх відношеннях.

Вирішення проблеми є абсолютно очевидним: необхідно використовувати кріплення дротів до стелі. Й тут можливі відразу два варіанти. Якщо Ви вже приблизно уявляєте собі майбутнє розведення живлення по кімнатах та плануєте монтувати натяжні стелі, ремонт багаторазово полегшиться. Визначте для себе місця, де у результаті повинні знаходитися монтажні й розподільні коробки, та відразу встановіть їх там. Таким чином, замість мережі тимчасових кабелів, які згодом будуть зніматися, можна відразу прокласти остаточні лінії від ввідного щитка до розподкоробок у кімнатах. При цьому з боку щитка можна залишити запас кабелю довжиною у півметра на випадок, якщо короб доведеться переставляти або змінювати конфігурацію. Як бачимо, таке рішення не тільки набагато більш економне, ніж повна тимчасова проводка, але й помітно зручніше у обігу.

Другий варіант у низці випадків може слугувати продовженням першого або бути незалежним. Якщо Ви усе ще не вирішили, де будуть стояти монтажні коробки у приміщеннях, можна або тягнути тимчасові дроти від щитка, або постаратися оптимізувати й це завдання. Той факт, що лінії від розподщита до кожної кімнаті у майбутньому знадобляться, сумніву не підлягає, а тому ці відрізки має сенс відразу зробити добротно. У той самий час, всередині кімнати можна залишити запас відразу у декілька метрів, який забезпечить Вам достатньо простору для альтернативного позиціонування вузлів. При цьому кабель на відстані близько метра від неї надійно кріпиться до стелі, а сама вона спускається вниз, у зону доступу. Тут можна прямо у об’ємі монтажної коробки за допомогою клемних колодок зібрати ланцюг живлення ламп та відвести лінії для підключення електроустаткування.

Деякі умільці городять і більш складні конструкції, проте приблизно у половині випадків це не виправдано. Сенс часто має лише обладнання нормального освітлення у тих місцях, де це легко піддається реалізації. Найбільш типовий приклад – облаштування «лампочки Ілліча» на місці майбутньої люстри. У абсолютній більшості ситуацій даний прилад монтується на стелі у геометричному центрі приміщення, а тому до цього місця можна сміливо тягнути дроти ще на самих ранніх етапах ремонту. Іноді там навіть є гак, який допоможе закріпити освітлювальну конструкцію та зменшити навантаження натягу на дріт.

А ось для того, щоб обладнати пристрій увімкнення світла та отримати додаткову розетку, в майстрів є інше цікаве рішення. Дріт живлення, приєднаний до лампочки, відводиться уздовж стелі та стіни вниз на зручну відстань – приблизно туди, де у подальшому повинен бути вимикач. А тут до нього комутується блок з паралельно приєднаних до фази та зібраних «спина до спини» накладного вимикача та накладної розетки. Така конструкція дозволяє незалежно використовувати розетку та освітлювальний контур, а у подальшому розібрати з'єднання, зробити перекомутацію та використовувати дріт для штатного настінного вимикача. У даному випадку використовується трижильний кабель, у якому дріт заземлення також тимчасово проводить фазу.

Що стосується підбору провідників, то тут необхідно з самого початку виходити з того, тимчасова ділянка прокладається або постійна. Для тих місць, де проводка збережеться, найкраще використовувати побутовий «золотий стандарт» – кабель ВВГ. У той самий час, на ділянках, які однозначно будуть трансформуватися, та потрібні тимчасово, має сенс застосовувати ПВС або ШВВП з перетином у 1,5 кв. мм. Ці дві марки мають усі необхідні експлуатаційні характеристики та при цьому зручну у обігу гнучкість, що вкрай важливо при ремонті. Захищати контури слід стандартними автоматами на 10 або 16 А, у залежності від планованого навантаження. Звертаємо увагу читачів, що дроти від подовжувачів та мережевих фільтрів часто не підходять для облаштування тимчасової проводки. Їхній перетин практично ніколи не досягає півтора квадратів, а здебільшого становить 0,75 або навіть 0,5 кв. мм, що небезпечно мало для означених цілей.

Кріпити проводку має сенс за допомогою простих пластикових дюбель-хомутів. Це досить дешеве, але цілком ефективне рішення, яке до того ж вимагає мінімального часу. Досить просвердлити отвір у стіні або стелі та просто вставити до нього із зусиллям дюбель-хомут, попередньо протягнувши до петлі кабель. Швидше цього – тільки пристрілювання хомутів газовим пістолетом, однак таке обладнання є далеко не в кожного, й тим більше, немає його у тих, хто здійснює ремонт самостійно.

У ході ремонтних робіт може з'явитися ясність, як слід зробити розводку дротів, а тому багато ділянок будуть готові вже остаточно. Щоб не пошкодити свої ж результати та максимально убезпечити з'єднання, не варто покладатися тільки на клеммники. Довівши усі живлячі та відвідні кабелі до розподкоробки, подбайте про те, щоб усі вони були зафіксовані. Найпростіше це зробити, нав'язавши нетугий вузол на дроті, який є ділянкою тимчасівки, або просто скрутивши 5-7 см кабелів один з одним за допомогою ізоляційної стрічки. Після цього можна використовувати будь-які клеми швидкого монтажу – жоден раптовий натяг такому з'єднанню не загрожує.

Особливо важливо звернути увагу, що найбільш розумно усю розводку здійснювати саме по стелі. Кабелі, які валяються по підлозі, є незручними зі вже зрозумілих причин, проте використовувати стіни для прокладки комунікацій на початковому етапі ремонту – теж невдале рішення. Найбільш очевидне пояснення полягає у тому, що саме вертикальні перегородки здебільшого й піддаються вирівнюванню та оздобленню, а тому дроти повинні з'явитися там тільки тоді, коли підготовчий етап закінчений та настає час цілеспрямовано переходити саме до електропроводки. Але навіть після прокладки частини комунікацій (і незалежно від того, як виглядають стіни), розміщуючи всю електрику на стелі, Ви залишаєте можливість складати у будь-яких місцях квартири сміття та будматеріали без ризику пошкодити проводку або не мати до неї доступу. Нерозумно ставити мішки зі шпаклівкою на відстані метра від стіни тільки тому що інакше вони будуть загороджувати вже встановлену розетку – набагато краще мати доступ до електроживлення за допомогою дротів, які звисають зверху. До того ж, підключившись інструментом до підвісної розетки у центрі кімнати, можна легко дотягнутися до будь-якого її кута.

Наостанок зазначимо, що усі наведені вище рішення спрямовані не тільки на оптимізацію роботи, але й на мінімізацію витрат. Як бачимо, навіть тимчасове електроживлення у квартирі на період ремонту можна організувати за досить невелику суму. При цьому не постраждає ані безпека системи, ані надійність з'єднань.