Світлодіодне освітлення храмів
Світлодіоди стрімко захоплюють ринок освітлювальної продукції, однак є ще сфери людського життя, де до них як і раніше продовжують ставитися трохи насторожено. У даному випадку ми хотіли б розглянути застосування напівпровідникової світлотехніки для зовнішнього та внутрішнього підсвічування релігійних споруд. Подібна тематика має величезну кількість дрібних нюансів, які в усіх інших випадках просто ігнорувалися б.
У чому ж ключова особливість освітлення храмів? Мабуть, найбільш вірною буде відповідь, що тут неприпустимі будь-які декоративні надмірності, які спотворюють задум архітектора будівлі і, вже тим більше, у таких випадках абсолютно немає місця сучасному дизайнерському підходу. З цього положення випливають і всі наступні: незмінність форм, канонічність окремих ділянок, ряд заборон та ін. Хоча світлодіодні вироби вже й почали активно використовуватися для прикрашання та підсвічування церков, усе це відбувається з великою обережністю та повагою до початкового задуму.
Як готується зовнішнє освітлення храму?
Звісно, першим етапом завжди слугує ретельний аналіз споруди, її структури, окремих розмірів та загального візуального сприйняття храму з різних сторін. На відміну від житлових будинків, де за допомогою світлодіодних стрічок зазвичай проводять контурування лише фасадної частини будівлі, релігійні споруди завжди підсвічують повністю. Не можна сказати, щоб це суттєво ускладнювало роботу монтажників з суто технічного боку, однак все ж змушує майстрів та проектувальників проявляти більше фантазії при вирішенні специфічних завдань.
Дуже важливо усвідомлювати, що навіть сучасна релігія не у повній мірі включена у технологічний прогрес. Таким чином, залишається необхідність створити певний канонічний антураж, використовуючи при цьому технічні засоби нового часу. Завдання полягає у тому, щоб зберегти велич споруди та не зробити її футуристичною, оскільки останнє може відштовхнути прихожан та викликати невдоволення служителів. У подібному контексті очевидно, що більшість елементів сучасної техніки повинні бути приховані від очей людей та виконувати свою функцію візуально ненав'язливо.
Єдиним освітлювальним приладом, що не піддається гонінням у розрізі традиційності є прожектор. Подібні пристрої часто можна побачити як на самій будівлі храму, так і на газонах перед ним. Церкви часто мають досить велику кількість деталей у зовнішньому оздобленні, а коли почне сутеніти уся ця архітектурне пишність занурюється у морок. Щоб цього не траплялося, використовуються архітектурні прожектори з м'яким світлом. Зазвичай вони світять спрямованим, а сильно розсіяним пучком світла, забезпечуючи заливаюче освітлення, яке розчиняється у ночі.
У зовнішньому освітленні храмів традиційні світлові акценти не особливо прийнятні. Їх використовують тільки у тих випадках, коли на фронтоні будівлі є велика ікона або релігійна картина. На відміну від житлових будинків та бізнес-центрів, на звичайних церквах контурне підсвічування кожного горизонтального ярусу виконується досить рідко, хоча арочні елементи, навпаки візуально виділяють. Найчастіше підкреслюється тільки верхня лінія будівлі, розташована під самим дахом. Разом з тим, основний акцент робиться на підсвічуванні маківок та хрестів, поставлений на них. Округлу поверхню купола нерідко покривають сіткою зі світлодіодів, виконаною на зразок новорічної гірлянди, а хрести прикрашають тонкими світлодіодними стрічками з IP68, які здатні витримати і сніг, і спеку, й зливу. Складність на цьому етапі криється у тому, куди слід направляти світіння виробів. Навіть моделі з великим кутом розсіювання променів не здатні створити правильне враження при погляді на них з тильного боку будівлі. Крім того, було б не зайвим постаратися якомога більш корисно задіяти блискучу металеву основу хрестів. Тому монтажники часто йдуть на просту хитрість – використовується не одна, а дві ширококутні стрічки, що розташовуються на різних боках хреста «спина до спини». Так їхнє світіння не тільки виходить більш красивим та об'ємним, але й дозволяє частині випромінювання потрапляти на полірований метал, завдяки чому ефект світіння багаторазово посилюється.
Архітектура церковних споруд складна та багатогранна, а тому світлові ефекти тут вимагають ретельного опрацювання: підсвічування лише окремих компонентів зробить сприйняття будівлі нудним та плоским, у той час, як воно повинно формувати у спостерігачів почуття піднесеності та оновлення. Додаткову складність представляє необхідність ізолювати внутрішнє освітлення храмів від зовнішнього. Якщо Ви звернете увагу, відкритих вікон у церквах не дуже багато. Крім того, отвори сконцентровані тільки на нижньому ярусі, а верхні залишаються у затемненні. Це необхідно для формування атмосфери таємничості у тих, хто приходить сюди.
Слід зазначити, що у особливо важливих та великих церков підсвічування може бути більш яскравим. У окремих випадках гнучким світлодіодним неоном прикрашають навіть паркан, що оточує територію храму. При цьому завжди використовуються тільки монохромні моделі з відтінком світіння, близьким до жовтого. Такий колір є традиційним, оскільки символізує світло від лампад та свічок, які є невід'ємними атрибутами храмів.
Внутрішнє освітлення храмів
Організація підсвічування всередині церковних приміщень – ще більш складне завдання. Необхідно сформувати такий рівень освітленості, який би дозволяв людям відчувати себе комфортно, але при цьому створював видимість домінування природного випромінювання від свічок. У той самий час, створюючи проект освітлювальної системи, інженери повинні зберігати психологічну тональність споруди: його чистоту, святість та піднесеність.
Для створення необхідних ефектів, увесь внутрішній об'єм храму поділяють на три рівні: нижній (до 2,5 метрів), середній (від 2,5 до 5 метрів) та верхній (центральний купол). При цьому найпростіше формувати освітлення зверху вниз. Православні церкви розписуються зсередини таким чином, щоб у найбільшій маківці розташовувалося зображення ключової релігійної фігури, званої Бог-батько. З усіх верхніх ярусів церкви, скільки б їх не було, зазвичай тільки тут розташовуються світлові прорізи. Відповідно, протягом більшої частини дня освітлення під цим куполом цілком природне, а з настанням сутінків його необхідно замінити таким самим легким та повітряним штучним. Щоб зберегти вірне враження, тут по внутрішньому діаметру маківки розміщують світлодіодну стрічку з нейтральним кольором світіння, обов'язково приховуючи її за декоративним карнизом від очей спостерігачів. Ця проста хитрість дозволяє створювати найважливіший ефект: сходження денного світла зверху вниз, від центральної фігури, у будь-який час доби.
Середній рівень освітлення формується найчастіше за допомогою настінних світильників невеликої яскравості. У них встановлюються лампочки із теплим кольором світіння, схожим на відблиски свічок. Єдина складність тут – використання таких приладів, які виглядали б не надто сучасно й не вибивалися б із загальної стилістики приміщення.
Нарешті, на рівні людського зросту та трохи вище його число світильників мінімізовано. Роль основних джерел світла грають свічки, розставлені у великих церковних свічниках перед іконами. Щоб кутки приміщення не були темними, йдуть на невеликі хитрощі: або загороджують такі зони релігійним начинням, або ставлять на відповідну поверхню невеликі настільні лампи, які випромінюють той самий теплий жовтий відтінок.
Окрему увагу потрібно приділити вівтарю, зоні виходу священиків та найбільш важливим святиням. Для цих культових місць потрібно своє, більш адресне підсвічування, яке, з одного боку, буде візуально виділяти їх у приміщенні, а з іншого – не стане контрастувати з оточенням. Саме це завдання по праву вважається найскладнішим при обладнанні освітлення церков, оскільки поєднує у собі, здавалося б, протилежні за змістом цілі.
Вівтар відокремлюється від основної частини приміщення храму, доступної для прихожан, великим іконостасом, який зазвичай тягнеться від підлоги до верху першого ярусу. Щоб ця зона не виглядала як театральна сцена, але при цьому була досить добре освітлена, застосовують косе спрямоване освітлення. По обидва боки іконостасу (а іноді й над ним) розміщують вузькі лінійні світильники з екраном-відбивачем, що відтинає ту частину світлового потоку, яка спрямована до центру храму, на прихожан. Отже, промені поширюються уздовж вівтаря під мінімальним кутом до зображення, освітлюючи його майже повністю, але не потрапляючи у пряме поле зору присутніх.
Зона виходу священнослужителів та церковна трибуна, за яку вони стають для читання молитов, також вимагають підсвічування. Це завдання найчастіше вирішують «в лоб», але з дотриманням стилістики приміщення. Над проходом або дверима у вівтар встановлюють маленький спот-світильник, спрямований вниз та трохи назад, у прохід. Таким чином, парафіяни добре бачать священика, коли він виходить, та доріжку перед ним, але не страждають від ефекту засліплення у притіненому храмі. У свою чергу, невелика трибуна для проведення служби у наш час оснащується компактним, часто портативним або просто переносним світильником. Особливо зручно використовувати настільні лампи на прищіпці, які не просто направлено освітлюють священні книжки, але й можуть бути за необхідності легко переміщені або зовсім прибрані, коли у них немає потреби.
Нарешті, найбільш цінні ікони зазвичай розташовуються та освітлюються так само, як це відбувається у звичайних музеях з дорогоцінними експонатами. Їх поміщають під скло та ставлять на підставки, підсовуючи впритул до колон храму. Безпосередньо над святинею монтують світильник з великим куполом-розсіювачем та матовою лампочкою. Такого локального підсвічування цілком достатньо для ознайомлення з іконою, а загальна світлова картина практично не страждає. Іноді також можна побачити, що рама поміщується до ящику з внутрішнім підсвічуванням, організованим із використанням світлодіодних лінійок, проте така концепція не тільки непристойно сильно виділяє святиню на тлі інших, але й жахливо сліпить прихожан, які бажали її роздивитися. Тож за інших рівних набагато краще зробити вибір на користь першого варіанту підсвічування.
Висновок
Поєднання досягнень сучасної техніки з культовими спорудами може давати цікаві результати, однак вимагає високої пильності до деталей та знання інженерами певних релігійних нюансів. У даному випадку ми розглядали православні храми, однак у інших релігіях та навіть течіях християнства деякі аспекти можуть значною мірою відрізнятися. Знехтувати ними не можна, оскільки від цього постраждають у першу чергу парафіяни та багатовікові традиції, що охороняються віруючими.
Світлове оформлення є однією з найважливіших складових церков. Той факт, що освітлення є настільки важливим, відбитий і у нашій мові: зі світлом асоціюється надія, просвітлення, очищення, духовний спокій. Усе у архітектурі та оздобленні церковних будівель повинно підкреслювати піднесені устремління людини та чисті помисли. Особлива увага повинна бути приділена тому, як храм виглядає у темний час доби: центральний верхній елемент не повинен зливатися з іншою частиною будівлі, а будь-які декоративні елементи повинні бути грамотно підкреслені. Якщо у вікнах є фрески, вельми розумно буде звернути на це увагу спостерігачів, а якщо будівля оснащена окремо винесеною дзвіницею, цілком доречно організувати нижнє підсвічування дзвонів.
У той же час, колірна гамма підсвічування повинна гармоніювати не тільки з будівлею, але й з оточенням. Найбільш універсальним буде білий колір, а для окремих елементів може бути застосований небесно-блакитний. Варто, однак, зазначити, що динамічні світлові ефекти при зовнішньому освітленні церков майже ніколи не використовуються через серйозність та значущість цих будівель.
