Способи прокладки кабелю: прокладка по повітрю

Якщо не брати до уваги повітряні лінії електропередач з багатотисячним вольтажем, подібний спосіб підведення силових кабелів є типовим для сіл, приватного сектора та дачних ділянок. Зазвичай люди не приділяють пильної уваги окремим аспектам проводки, тому що найчастіше мова йде про прокладання кабелів по будинку, всередині приміщень та їхніх стін, де навколишні умови набагато більш щадні у порівнянні з вулицею. Зовні ж доводиться вживати заходів для захисту від вологості, від коливань температури, від вітрових навантажень, від механічного впливу гілок дерев, постійного ультрафіолетового випромінювання, кігтів кішок та птахів, грабіжницьких дій мисливців за металом та ін. У світлі всього цього стає вкрай важливо розбиратися у тому, який кабель та дріт є придатним для повітряної прокладки, а який – використовувати неприпустимо.

Перевага даного методу полягає у тому, що тут підготовча робота помітно менша, аніж при укладанні кабелів у землю – не доведеться рити траншею. Проте, швидше за все, буде необхідно встановити на шляху лінії хоча б одну опору. Нехай, у якості неї й буде виступати не спеціальний стовп, а металева труба, товста арматура або куточок, але на їхнє закріплення також потрібні певні сили. Вважається, що мінімальна довжина кабелю для якої може вимагатися опора, становить 10 метрів, а максимальна – 25 м. При більшій відстані між стовпами занадто є великим ризик постійного розгойдування вітром кабелю та навіть його обриву.

Фактори зовнішнього середовища

Серед усіх несприятливих для кабельних виробів факторів, найбільш значимими вважаються наступні три:

• вплив сонячного ультрафіолету;
• висока температура зовнішньої оболонки кабелю у теплу пору року;
• низька температура, крига та конденсат на дротах у холодну пору року.

Власне, вплив усіх трьох чинників концентрується навколо того, що зовнішня оболонка, а за нею й ізоляція жил, зазнають процесів прискореного старіння. Покриття кабелю розтріскується, що може призвести спочатку до замикання оголеного провідника на опору, а потім і до спрацьовування захисних автоматів. У гіршому випадку, можливі загоряння, псування з'єднань у розподільчих щитках, велика матеріальна шкода. Навіть якщо до таких крайнощів не дійде, оболонка та ізоляція, що продірявилися, усе одно призведуть до витоку струму, що позначиться на стабільності роботи системи електроживлення у цілому.

Усі згадані вище явища особливо небезпечні для популярних нині кабелів у ізоляції на вініловій основі: ВВГ, ШВВП, ПВС та ін. Більш стійка до багатьох видів опадів та впливів традиційна гумова ізоляція також не може уникнути долі розтріскування під постійним сонячним випромінюванням. Таким чином, стає очевидною необхідність застосування екрануючих матеріалів, які одночасно повинні відповідати таким параметрам:

• не обтяжувати конструкцію «дріт-опора»;
• не займати багато місця;
• покривати кабелі по всій довжині;
• мати достатню гнучкість, щоб повторювати контури дротів не тільки у статичному положенні, але й при їхньому розгойдуванні;
• мати ізолюючі властивості або погано проводити електричний струм.

Серед відомих засобів екранування можна назвати кабель-канали з пластику та металеві труби. Причому останні з натяжкою можуть задовольнити лише двом вимогам, а полімерні без додаткових припущень підходять під усі. Разом з тим, ми не будемо об'єктивними, якщо скажемо, що використання пластикової гофри – це панацея. Ні, гофроканал теж схильний до впливу часу та умов середовища, у якому експлуатується, й у залежності від типу полімеру розрахований на різний термін служби. Тутешній пластик, як і на оболонці кабелю, не має стійкості до ультрафіолетового випромінювання та сильного морозу, через що може тріскатися, однак не усе так сумно. По-перше, існує ПНД-гофра, яка витримує великі навантаження, по-друге, слід пам'ятати про те, що функція даного виробу – захист вмісту, й неважливо якою ціною. Пластиковий канал коштує копійки, а його заміна навіть раз на два роки не завдасть істотної шкоди бюджету споживача – у той же час, псування самого кабелю, ураження електричним струмом чи пожежа, що виникли через експлуатацію лінії без захисного каналу, здатні нашкодити майну набагато більше. Найчастіше кабелі та системи прокладки кабелю краще від початку купувати у комплекті, щоб мінімізувати будь-які експлуатаційні небезпеки у подальшому.

Підбір комплектуючих для повітряної лінії

Звісно, у першу чергу необхідно підібрати сам струмовідний кабель. Його перетин визначається тим, до якої будівлі підводиться електрика та яким є прогнозоване сумарне навантаження на дроти. Так, лінії електропередач, які протягнуті по вулицях більшості міст, найчастіше прокладені з використанням самонесучого ізольованого проводу – СІП. Він передбачає монтаж на опори без необхідності протягувати додатковий контур з дроту та троса, оскільки не потребує несучої або направляючої конструкції. Його важливою особливістю, яка у даний час усе частіше сприймається як недолік, є матеріал струмоведучих жил – алюміній. Зараз намітився поступовий відхід від цього металу та максимальне перелаштування на мідь. При прокладанні кабелю живлення для котеджу або дачного будиночка намагаються зайвий раз не використовувати переходи між двома матеріалами. Будь-яка сучасна проводка у будинку, що з'єднує між собою вимикачі, світильники та розетки, напевне виконана з міді, тож не має сенсу прокладати кілька десятків метрів з алюмінію.

Щоб не бути голослівними, позначимо пару ключових у даному контексті характеристик. Так, мідь набагато зручніша у обігу при монтажі – вона структурно щільніша за алюміній, але має більш високу гнучкість. Таке поєднання дозволяє монтажнику бути впевненим, що кожна клема надійно затягнута, а скручені дроти не відламаються. Крім того, мідна жила здатна витримати силу струму у півтора рази більшу при тому ж перерізі, що й алюмінієва. Якщо останній аргумент здається Вам непереконливим, та Ви виходите з положення «Завжди можна придбати алюмінієві дроти з великим перетином», слід подумати про те, як масштабується даний ефект. Прокладаючи лінію у сарай, гараж або майстерню, де передбачена робота силових приладів – подрібнювачів відходів, зварювальних апаратів, ріжучих верстатів та ін., доведеться або застосовувати алюмінієвий кабель перетином у 6-10 кв. мм, або мідний – з площею 2,5-4 кв. мм. До того ж, споживачам завжди треба пам'ятати про надійність з'єднань: чим товщим є провідник, тим складніше якісно затиснути його у будь-який клемі. Особливо багато труднощів може виникнути при підключенні жил до захисної автоматики. Навіть якщо Ви віддаєте перевагу використовувати гільзи для товстих дротів, правильно обжати їх можна тільки спеціальним інструментом, якого у більшості майстрів немає. Фахівці однозначно рекомендують використовувати для подібних потреб кабель типу ВВГнг-LS, що складається з трьох-п'яти жил з необхідною площею перетину. Забезпечивши йому надійний захист, можна бути впевненим у стабільній та тривалій роботі своєї електропроводки. Діаметр трубки, згідно з ПУЕ, підбирається таким чином,щоб при укладанні до неї кабелю у порожнині каналу зберігався просвіт у 65%.

У будь-якому випадку захисним засобом повинна служити пластикова гофра – вона важить зовсім мало та вкрай проста у монтажі. Не застосовуючи її, Ви однозначно ризикуєте значним скороченням терміну служби провідника і, як результат, цілісністю свого майна. Зрозуміло, є випадки, коли застосування гофри недоцільно – наприклад, на етапі будівництва та живлення чорнової електрики у будинку або як тимчасова лінія для здійснення окремих робіт. Такі комунікації від початку покликані працювати не дуже довго, а у подальшому поступитися місцем повноцінному дроту живлення.

Наступним кроком необхідно розібратися з закріпленням проводів. Найпростіше для цієї мети застосувати трос, який можна придбати у безлічі господарських магазинів. Найкращий варіант – це оцинкований сталевий виріб діаметром 4-5 мм: незважаючи на відносно невелику товщину такий трос здатен нести навантаження, що у багато разів перевищує власну вагу, та витримувати при цьому сильні пориви вітру. Для натягу несучого контуру застосовуються спеціальні гаки, що мають різьбове з'єднання із заціпною рамкою або муфтою для тонкого налаштування. Кріплення утримуючого кінця до стіни або опори проводиться за допомогою установки таких самих гаків на анкерах або затискних пластинах. Продумуючи спосіб закріплення опорної рамки на стовпі, найкраще застосовувати систему обхватів, яка представляє собою пару куточків,стягнутих довгими гвинтами навколо основи.

Якщо на всьому шляху проходження від основної лінії електропередач до Вашої споруди потрібні проміжні опори, дроти повинні проходити їх вільно – у вигляді петлі або арки. Притискати кабель впритул до опори небезпечно: якщо раптом трапиться сильний порив вітру, у провідника повинен бути певний запас по довжині. Те ж саме стосується й сезонного розширення/стиснення металу під впливом температури навколишнього повітря.

Коли несучий трос натягнутий, залишається лише протягнути провідники через гофру. Щоб спростити цей процес, у багатьох гофрах всередині вже є кондуктор з тонкого дроту, за який можна зачепити один кінець дроту та зробити усі маніпуляції буквально за декілька секунд. На останньому етапі кабель у гофрі слід надійно прикріпити до троса, причому зробити це у декількох місцях на всьому протязі лінії. Для того, щоб таке кріплення вийшло якісним, тугим, але при цьому все ж щадним, таким, що не руйнує захисну трубку, можна використовувати широкі кабельні стяжки та монтажні пластикові хомути.

Кілька правил та корисних порад

Для того, щоб зовнішня проводка була безпечною, відстань між кабелем та ґанком має становити не менше 2,5 м, між кабелем та найближчим балконом – 1 м і між кабелем та вікном – не менше півметра. Використання розподільних коробок, відкрито розміщених на вулиці, не дуже рекомендовано. Якщо ситуація змушує Вас робити саме так, зробіть невеликий навіс над цим вузлом та точкою входу кабелю до житла – це повинно допомогти захистити проводку від опадів. Крім того, у самій розподкоробці усі з'єднання повинні проводитися через самозатискні клеми та клемні колодки, скручування дротів забороняється. Також заборона накладається на підводку живлення від повітряної ЛЕП через дах. Усі комунікації повинні знаходитися на бічній стіні будівлі. З одного боку, це полегшує доступ до проводів для обслуговування, а з іншого – зменшує ймовірність потрапляння блискавки у будівлю.

Хоча даний аспект відомий майже кожному, ми все ж хочемо заакцентувати на ньому увагу. Для живлення домашніх електроприладів необхідна напруга 220 В змінного струму, а від ЛЕП можна протягнути трифазне живлення на 380 В. Таким чином, після введення кабелю у будинок, необхідно подбати про розведення стандартної однофазної напруги для більшості побутових потреб, а трифазну (швидше за все) перекинути у гараж або майстерню.

Якщо Ви плануєте провести повітряну прокладку по території свого саду, не використовуйте у якості опор фруктові дерева. Від цього не буде толку ані для них, ані для Вас. Електромагнітне поле нерідко знижує плодючість дерева, а небезпека пошкодження кабелів від гілок, що колишуться, лише зростає. Розумніше провести силову лінію уздовж кордону ділянки на опорних стовпах.

При натягу кабелю стежте за тим, щоб він не сильно перекручувався. Надалі це може призвести до стирання жил та асиметричного провисання лінії. Крім того, завжди підбирайте висоту опор таким чином, щоб до їх верхніх точок не могли дістатися діти, але при цьому дотримуйтесь розумного балансу: одного разу Вам, можливо, доведеться ставити драбину і щось там оперативно ремонтувати, не чекаючи бригади з підйомником.