Штроблення стін для електропроводки
Кожен, хто хоча б хоч трохи знайомий з електротехнічною термінологією, прекрасно знає, що таке штроба та навіщо вона потрібна. Проте, відношення до штроблення стін та перегородок як одного з етапів будівельно-монтажних робіт сильно спрощено. Сьогодні ми спробуємо розібратися, які правила для таких завдань існують на офіційному рівні, з чим пов'язані деякі з заборон та як здійснюють штроблення досвідчені майстри.
До офіційної термінології поняття «штроба» увійшло порівняно недавно, хоча використовується майстрами протягом багатьох десятиліть. Тому краще за усе буде почати з того, що ж це таке. Під штробою розуміють спеціально сформовану вертикальну або горизонтальну канавку у стіні або стелі для прокладки у ній кабелю або дроту. У деяких джерелах синонімом слова виступає «борозна», у той час, як у низці інших одне поняття протиставляється іншому. Справа у тому, що усі штроби передбачають певну глибину та технологічність виконання, а борозною логічніше називати неглибоку канавку – не стільки вирізану або видовбану у основі навмисне, скільки неглибоко прочісану інструментом, у тому числі, випадково.
Термін зустрічається відразу у двох варіантах – «штроба» та «штраба». Сьогодні обидва слова можна відшукати у словниках з поясненням, що букву О використовують ті, хто підтримує французьке прочитання «Straube», округляючи звук, а букву А – люди, які вважають, що у слова німецьке коріння. При цьому у технічній документації зазвичай намагаються уникати будь-якої було словоформи та використовують універсальне поняття «борозна».
Технологія штроблення
Призначення штроб навряд чи необхідно детально роз'яснювати: вони з одного боку допомагають приховати усі електричні комунікації у товщі стіни, тобто, виконують естетичну функцію, а з іншого – забезпечують надійний механічний захист самої проводки, оберігаючи її від будь-яких можливих пошкоджень. При цьому у жодному разі не можна забувати, яку вагу мають несучі конструкції будівель, а тому порушення їхньої цілісності може бути небезпечним. При будівництві будинку інженери завжди закладають певний відсоток запасу, що дозволяє компенсувати можливі збитки несучій здатності стін, який може зумовити штроблення. Проте, цей запас не нескінченний, адже це призвело б до істотного подорожчання будівельних робіт, тому обмеження на глибину штробленния усе ж існують.
Найбільшу небезпеку штроблення представляє для панельних будинків та споруд, оскільки плити з бетону мають середню товщину близько 20 см, а встановлення до них підрозетників забирає 5-6 см, тобто цілих 25-30%! Саме тому правилами офіційно заборонено робити горизонтальні борозни у стінах панельних будівель, у несучих конструкціях споруди, а також у плитах перекриттів, площина яких розташована паралельно ґрунту (стельових). Виконання таких робіт практично неможливо офіційно узгодити, а виконувати його без дозволу контролюючих органів не тільки заборонено, але й вкрай небезпечно. Особливо ризикують ті мешканці, які штроблять стіни, проживаючи на нижніх поверхах багатоповерхівок. Якщо на коробку квартири, розташованої на останніх поверхах, діє тільки власна вагу, то на перші поверхи буквально тисне весь будинок,а тому при порушенні цілісності стін вони можуть легко «зхлопнутися», викликавши обвалення будівлі.
Сьогодні у Інтернеті можна зустріти багато порад сумнівної авторитетності, у яких стверджується, що канавку у панельних будинках усе ж можна довбати, але не глибше третини товщини плити. І якщо навіть намагатися проігнорувати питання, яку саме електрофурнітуру вдасться потім встановити до такого гнізда, якщо мешканці не планують утеплення стін або обшивку шумоізоляційними матами, то усе ж залишається проблема зниження міцності. Посилити таку ситуацію може тільки одне: свідоме розрізання арматури, закладеної всередині стін. Якщо зробити це у будинку понад два поверхи – обвалення стає майже неминучим, і справа тільки у тому, скільки часу пройде.
Проте, це не означає, що у штроб немає жодних альтернатив, якщо мова йде про будівлі з залізобетонних панелей. По-перше, у самих плитах виробники передбачають декілька порожнин та технологічних каналів, у яких не тільки можна, а й потрібно прокладати електричні комунікації. По-друге, з огляду на об'єктивно погану звукоізоляцію у подібних будівлях, власники квартир часто їх шумоізолюють, обшиваючи стіни різними звукопоглинальними матеріалами та гіпсокартонними листами. Якраз у цій доданій товщині і слід робити електрику. Туди помістяться не лише дроти, які навіть з урахуванням гофри вимагають 2-3 см, але й підрозетники для усіх необхідних розеток та вимикачів. Якщо ж потовщення стін не планується, проводку поміщують до спеціальних зовнішніх декоративних кабель-каналів,які у сучасних інтер'єрах теж виглядають досить непогано.
Перейдемо до того, як потрібно формувати борозни у будівлях, де це припускається – у спорудах з цегли, газо- та піноблоку. Правильний підхід до штроблення потребує планування. Для початку майстер повинен чітко розібратися у тому, які комунікації вже присутні у будинку. Це потрібно для того, щоб не пошкодити ланцюги живлення сигналізації, телефонну лінію, інтернет-кабель або іншу слабкострумку. До того ж, потрібно зрозуміти, як розташовуються стояки гарячого та холодного водопостачання, опалення, каналізації – чи немає у них раптових поворотів всередині стіни або інших неприємних сюрпризів. Це зазвичай найлегший аспект – такі відомості можна швидко відшукати на проекті та зіставити його з тим, що майстер на власні очі бачить на об'єкті. Набагато складніше буває з вентиляційними та витяжними шахтами. Зважаючи на те, що їх можна розташувати по-різному навіть у типових квартирах, на план зазвичай наноситься загальний стан усіх шахт будівлі, й яка з них де знаходиться може бути достеменно невідомо. Щоб не зіпсувати витяжку ані собі, ані сусідам настійно рекомендується повністю виключити з проекту ремонту електроточки на тій стіні, за якою розташовуються вентшахти.
Розібравшись з розташуванням комунікацій, на стіни наносять розмітку. Як це зробити правильно, ми вже недавно розповідали у окремій статті. Головне – дотримуватися відступів від стояків, стелі та прорізів, продумати, як саме буде проводитися обхід будівельних конструкцій складної форми, дотримуватися взаємної перпендикулярності ліній майбутньої проводки та уникати довгих горизонтальних ділянок. Можна сказати, що якісно виконана розмітка, яка передбачає усі тонкощі майбутнього штробления – це вже 30% успіху.
Наступний дуже важливий момент – пил. Різання або довбання штроб завжди супроводжується величезною кількістю пилу, який швидко розноситься по сусідніх приміщеннях та осідає на усьому майні, залітає до шаф, всотується у одяг. Професійні майстри сьогодні майже завжди прагнуть застосовувати штроборізи, до яких можна підключити пилосос для мінімізації даного ефекту, проте це зовсім не скасовує необхідності щільно закривати двері при роботі та прокладати мокрі ганчірки у щілини під ними. Будь-які наявні меблі обов'язково необхідно міцно упакувати у поліетилен або замотати харчовою плівкою, а електроприлади заховати до коробок та теж закутати у целофан. Взагалі, якщо Ви хочете, щоб холодильники, телевізори та навіть звичайні світильники працювали довго, не привозьте їх на об'єкт до того,як там буде завершено штроблення та після нього зроблять прибирання.
Працювати зі штроборезом необхідно у окулярах та захисній масці, інакше весь пил, що піднімається, осяде у легенях. Також для зниження негативних ефектів стіни перед штробление можна скропити водою з пульверизатора – причому бажано робити це перед початком різу на кожній ділянці, щоб волога не встигала висихати або вбиратися у матеріал. Одяг та взуття також слід підбирати відповідні – з щільних тканин та з гарними пиловідштовхуючими властивостями. Не варто недооцінювати цей етап – його щиро не люблять усі майстри і це абсолютно виправдано, адже брудніші роботи навіть важко собі уявити.
Після закінчення штроблення та навіть до початку закладки дротів до каналів, що утворилися, майстри рекомендують сфотографувати стіни. На них ще залишаються елементи розмітки, які коли-небудь, можливо, стануть орієнтирами при необхідності знайти приховану проводку. Кабель та системи прокладки кабелю повинні бути розташовані так, щоб будь-який інший майстер швидко зрозумів, як саме зібрана домашня мережа та оперативно міг усунути поломку при виникненні аварійної ситуації.
Багато майстрів враховують не тільки безпосередньо технічні нюанси, пов'язані зі штроболенням, але й пов'язані з такими роботами обставини. Зокрема, необхідно розуміти, що різання стін – це досить тривалий та гучний процес, а вибивання зайвих фрагментів зі стіни – ще гучніший та неприємніший. Тому краще за усе буде заздалегідь розпланувати графік робіт за часом та попередити сусідів. Навряд чи вони зрадіють, якщо Ви почнете штроблення з самого ранку. Щоб не псувати відносини з іншими мешканцями, передбачте усе так, щоб найбільш гучна фаза довбання припадала на робочий час по буднях та повністю виключіть можливість таких занять у вихідні та святкові дні. Провести усі маніпуляції дуже тихо та дуже швидко не вийде у будь-якому випадку, але скоротити терміни та зменшити шум усе ж можливо – якщо застосовувати професійний будівельний інструмент. Купувати його не обов'язково: у наш час такі речі можна взяти у оренду через інтернет або взагалі викликати бригаду професіоналів, але останнє, звичайно, стане у копієчку.
З точки зору механізму проведення робіт, штроблення сьогодні здійснюють п'ятьма способами:
- шляхом традиційного довбання за допомогою зубила та молотка;
- електропривідним довбанням з використанням перфоратора або ударного дриля (якщо дозволяє матеріал перегородки);
- за допомогою прорізання борозен болгаркою з обов'язковим подальшим довбанням;
- з використанням штроборізу з пиловідсмоктувачем та подальшим відколюванням або довбанням матеріалу;
- з використанням стенорізною машини, яка може не тільки усувати пил, але й самостійно викришувати зайву ділянку стіни у процесі або після різання.
Безумовно, останні підходи є найбільш технологічними, але вони далеко не усім та не завжди доступні.
Молоток та зубило впораються зі стінами з цегли, покритими гіпсовою або цементною штукатуркою. Досвідчені майстри вміють підгадати усе так, щоб майбутня штроба припадала на горизонтальний шов між цеглою, завдяки чому роботи істотно спрощуються. Вертикальні ж ділянки доводиться довбати більш серйозно.
Робота дрилем та перфоратором трохи простіша, але для формування канавок правильної форми доведеться постійно застосовувати різні форми лопаток та тримати у руках важкий електроінструмент. Крім того, на об'єкті до цього моменту повинна бути як мінімум одна надійна розетка. Звісно, дрилем працювати доведеться помітно довше, ніж навіть найменш потужним перфоратором.
При використанні болгарки майстру необхідно правильно підібрати ріжучий диск. Найкраще підходять вироби з алмазним напиленням та зубами з широким кроком. У даному випадку кожну штробу доведеться різати двічі: уздовж верхньої та нижньої (або лівої та правої) кромки, а потім збивати надлишки зубилом або перфоратором. На більшості болгарок пиловідсмоктувач не передбачений, тож при обертанні диска пил буде летіти на усі боки, у тому числі, закриваючи майстру огляд.
Штроборезом працювати на порядок простіше. Він формує два кромкових різи за один прохід, роблячи штробу навіть візуально дуже акуратною. При цьому майстер може регулювати відстань між ріжучими дисками, щоб задати необхідну ширину борозни, та підключити пилосос, щоб працювати з відносним комфортом.
Нарешті, стінорізна машина повністю повторює усі переваги штроборізу, але при її використанні майстру навіть не доводиться тримати інструмент у руках. Він встановлений на станині та сам виконує поставлене завдання. Багато моделей також можуть відколювати зайвий матеріал – відразу при обертанні дисків або при вторинному проході уздовж борозни, збираючи увесь пил та осколки до спеціального мішку.
