Безкоштовно по Україні
0
Кошик порожній
Ваш кошик

Розвиток професії електромонтажника

Зараз, у епоху глобалізації та розвинених високих технологій трапилося так, що люди особливо не виділяють професії «першого» або «третього сорту». Проте, був час, коли на кожному ремеслі буквально ставилося тавро – його пов'язували з корисністю такої праці для суспільства, величиною заробітної плати та власне умовами, у яких людині необхідно було працювати. На перших порах професія електромонтажника перебувала майже у самому низу ієрархії робітничих професій, однак сьогодні погляд на неї кардинально змінився. Чому так сталося та що цьому посприяло ми й розберемо у даній статті.

Як ми знаємо, стрибок технологій, що стався у ХХ-тому столітті, задав певну планку якісного розвитку техніки у подальшому та встановив для вчених новий темп здійснення значущих відкриттів. Крім того, це спричинило за собою зміни у суспільному житті, зміну безлічі звичок, які складалися протягом кількох століть. Настільки революційні події завжди охоплюють майже усі можливі сфери людської цивілізації, у тому числі, видозмінюють професії або створюють абсолютно нові. Спеціальність електромонтажника за останнє століття встигла пройти величезний шлях, переживши фактичне народження, малу повагу, визнання, наповнення новим змістом, затребуваність, період стабілізації, згасання інтересу та нове переродження. У глобальному масштабі це дійсно дивно: лампочки розжарювання з'явилися за історичними мірками зовсім недавно, зуміли стати загальноприйнятим стандартом, а вже сьогодні на їхньому місці знаходяться світлодіодні лампи, які зуміли обійти ще кілька конкурентів на цьому «посту». Разом з технологіями, змінювалася й робота фахівців, її складність та престиж, вимоги до якості. Пропонуємо розглянути усе по порядку.

 

 Електрик за роботою

 

Історія професії

Спочатку поняття «електромонтажник» не існувало – не тільки у Радянському Союзі, але й за кордоном таких людей називали електриками або просто монтерами. Чим більше електрифікувалася планета, тим більшого значення набували профільні фахівці. На самому початку поваги до ремесла було чекати нізвідки: господарі наймали працівників здійснити комутацію дротів, яка, відверто кажучи, не була завданням складним, але при цьому необхідним навиком володіли лише одиниці. Про лічильники та захисну автоматику мови тоді й бути не могло, а тому усе зводилося до банального з'єднання провідників попарно з подальшим закріпленням мотка дротів на одному місці. Правила електромонтажу вікової давнини на сьогоднішній день виглядають блюзнірськими навіть для людини, досить далекої від цієї сфери. Зате на порядку денному нові норми та стандарти,адаптовані до того, які саме витратні матеріали, комплектуючі та електрофурнітуру пропонує сучасний ринок.

Більш того: сучасний електромонтажник – це дуже високо кваліфікований фахівець, який має навички роботи з обладнанням різного роду, що випускається десятками компаній світу. Для того, щоб досягти успіху у цій професії, сьогодні необхідно мати гарну підготовку з фундаментальних електричних дисциплін, вміти бачити альтернативи при складанні проектів електропроводки та чітко розуміти різницю між схожими та спорідненими поняттями. Крім того, важливу роль відіграють питання безпеки – як самого майстра на етапі ремонту, так і мешканців квартири, які мають довгі роки користуватися результатами роботи цього електромонтажника.

Варто відзначити, що електрогалузь на території колишнього Союзу та у західних країнах розвивалася трохи по-різному, але темпи такої еволюції у цілому були дуже схожими. Наприклад, приріст інтересу до професії припав на період електрифікації Радянської держави та підйому промисловості. Величезна кількість агрегатів потребували встановлення та налаштування, колосальна кількість магістральних ліній електропередач повинна були бути змонтована за лічені роки. Затребуваність професіоналів вельми істотно зросла, але престиж даної сфери був невеликим. Електрик був потрібною для суспільства людиною, але недостатньо шанованою.

У той самий час на Заході відбулися дуже дивні події – промисловість там була розвинена краще, а тому наступною галуззю, яка потребує застосування електрики, стала сфера розваг. Кожен поважаючий себе заклад, починаючи від казино та закінчуючи закусочною, бажав доповнити інтер'єри різноманітними люстрами та світильниками, підкреслити свою сучасність. Професія фахівця, здатного «дати світло» стала шанованою та цікавою. Свою лепту вніс і кінематограф: тут тема електрики була порушена по обидва боки екрану. По-перше, усе знімальне обладнання потребувало електроживлення та було пов'язане з комерцією, а по-друге, широкий резонанс набула так звана «Війна струмів», за мотивами якої зовсім недавно зняли кінострічку, у якій розповідається про протистояння між прихильниками постійного та змінного струму.Вона яскраво показала період боротьби думок у лавах вчених та політиків, коли переваги електрики для суспільства треба було доводити.

 

 Електромонтажник перевіряє з'єднання

 

Тим часом, у СРСР було більше стабільності у питаннях використання типу струму та напруги. Практично відразу був прийнятий стандарт 220 В/50 Гц, який використовується нами й сьогодні. Тип розеток також затвердили швидко та майже без дискусій. Причиною тому була необхідність у повсюдній уніфікації обладнання для підвищення функціональності електромереж та взаємозамінності електроприладів. Справедливості заради, відзначимо, що у сукупності з плановою економікою стандартизація мала переваги та недоліки.

Наприклад, очевидні позитивні сторони захмарювалися обмеженістю вибору електротоварів для споживачів і, відповідно, обладнання для електромонтажників. Пристрої проектувалися таким чином, щоб їхня сукупна потужність вкладалася у визначені державою рамки, виділені на одне домогосподарство. За тим самим принципом лімітувався максимальне навантаження ВНЗ, шкіл, лікарень, дитячих садків, фабрик та заводів. Відповідно, для полегшення розрахунків, які проводили монтери, асортимент електроприладів був украй бідним, з максимально близькими типовими технічними характеристиками. Казати про вишукані люстри з більшою, ніж у сусідів, кількістю плафонів, не доводилося.

У період першого «затишшя» галузі професія електромонтажника зводилася до того, щоб збирати електроланцюги як дитячий конструктор. Протягом багатьох десятиліть встановлення контрольно-вимірювального обладнання та захисної автоматики зводилося до монтажу однакових виробів у однакові корпуси, майже без попереднього розрахунку. Усі елементи були заздалегідь відомо сумісні між собою, а обчислення планового навантаження просто не було потрібно через майже однакові умови життя усього населення.

Найбруднішим етапом роботи електромонтажника була прокладка дртів. Штроблення стін здійснювалося підручним інструментом, часто з механічним приводом або взагалі шляхом довбання. Саме тому складно було вважати працівників даної сфери професіоналами високого класу. Пил при формуванні траси, низькоякісні ізоляційні матеріали, неприпустимі як на теперішній час способи з'єднання провідників та надмірні фізичні зусилля були невід'ємними супутниками працівників того часу. Про жодні клемники мови бути не могло, а закриті ділянки проводки могли раптово переходити у відкриті, особливо у місцях облаштування ревізійних люків та розподільних коробок. Додайте до цього відсутність ефективної багаторазової захисної автоматики та високу крихкість однодротових алюмінієвих жил – і ви отримаєте майже повне уявлення про професію електромонтажника у той час. Як побутові, так і промислові електромережі обладнувалися за одними базовими принципами та стандартами, що нерідко призводило до вкрай сумних наслідків на фабриках та заводах.

Разом з тим, як би дико деякі аспекти даної професії не виглядали зараз, у такої політики були й позитивні сторони. Наприклад, цілком очевидно, що держава не могла мати достатню кількість кваліфікованих кадрів на момент початку технологічної революції, викликаної повсюдною електрифікацією. Брак рук відчувався б набагато сильніше, якби не були прийняті єдині стандарти. Коли уся продукція уніфікована та збирається майже за ідентичними схемами, до такої роботи можна залучити набагато більше працівників, а, значить, й швидше «оживити» виробничі потужності величезної держави. Звичайно, ближче до кінця століття, перед самим розвалом Союзу, відставання у багатстві асортименту електротоварів та устаткування стало істотним чинником гальмування економіки держави,проте до цього залишалося ще близько тридцяти років.

 

 Перевірка електрощита

 

Період з кінця 50-х до середини 80-х років минулого століття ознаменувався разючим підвищенням престижу випускників електротехнічних спеціальностей. Усі вони, починаючи від таких простих робітничих професій, як електромонтер, та закінчуючи кваліфікованими інженерами, здатними керувати гідроелектростанціями, стали затребувані на ринку праці. Профільна освіта дозволила удосконалити існуючі стандарти, винайти нові агрегати, розібратися у природі електрики як такої. Лише коли ринок праці переповнився такими кадрами, інтерес до сфери знову помітно згас. Проте, на підході було вже нове століття зі своїми технологіями та досягненнями, у тому числі, привнесеними з країн розвиненого Заходу.

Сучасні майстри-електромонтажники використовують дроти та кабелі, виготовлені на високоточному обладнанні з перевірених часом матеріалів, а з'єднують відрізки між собою за допомогою усього розмаїття існуючих засобів комутації. Бруд та важка фізична праця витіснили ергономічні штроборізи з пилососами, кліщі й затискачі, швидкорозбірні з'єднання та пластикові витратні матеріали. У наш час складання електрощитка як і раніше нагадує конструктор, однак тут мова більшою мірою йде про низьку складність збірки, аніж про необхідні знання. Зараз кожен щиток унікальний, він зроблений за проектом для конкретної квартири, з урахуванням стилю життя її господарів, їх звичок та побутової техніки.

Правила електромонтажу також були неодноразово переглянуті. Прихована проводка тепер є не обов'язковою навіть за вимогами безпеки: за рахунок того, що нинішні кабелі та системи прокладки кабелю мають високу ступінь захищеності від зовнішніх впливів, прокладати їх з зовнішнього боку стін цілком безпечно. Високий рівень захищеності торкнувся й електрофурнітури – за необхідності, споживач може придбати розетку з кришкою або ж вимикач з високим індексом IP, придатним для установки навіть на вуличному стовпі.

Безсумнівним якісним стрибком у професії електромонтажника став рівень вимог до вельми конкретних знань. Електрика не терпить похибок та не прощає помилок, а тому підходити до роботи з нею необхідно кваліфіковано. Навіть найпростіший електрик з ЖЕКу у маленькому містечку зараз відмінно розбирається у фірмах-виробниках електрофурнітури, знає цінову політику та асортимент зарубіжних брендів з гарною репутацією, має уявлення про сумісність товарів від різних виробників.

Без перебільшення можна сказати, що за перші два десятиліття XXI-го століття професія електромонтажника перетворилася з небезпечної та рутинної у інженерно-творчу, інтелектуальну. Якщо раніше було достатньо просто закінчити курси електриків, то зараз кожен майстер зобов'язаний мати сертифікат, який підтверджує його теоретичні знання та практичні навички. Система ранжирування фахівців збереглася: майстер може періодично проходити підготовку на професійних курсах, підтверджувати свій рівень та претендувати на більш високий розряд. Стати професіоналом у області електромонтажу – це пройти шлях від простого дитячого інтересу до експерта через читання книг та вивчення величезного пласту практичних задач.