Освітлення у котеджних селищах та заміських будинках відпочинку
Благоустрій прилеглої території завжди включає до себе досить велику кількість заходів: тут і догляд за ґрунтом, і озеленення, й розчищення алей, і проектування систем поливу рослин, і, звичайно ж, підведення освітлення. Зазвичай туристичні бази, будинки відпочинку та котеджні селища мають приблизно однакову внутрішню інфраструктуру, що обумовлює можливість обладнати їх усі, керуючись подібними правилами. Сьогодні ми поговоримо про те, як правильно освітлювати такі об'єкти.
Необхідність штучного освітлення на території заміських житлових ділянок визначається відразу декількома факторами:
- загальною потребою у освітленні у вечірній та нічний час;
- вимогою забезпечити безпеку пересування пішоходів та автомобілів у темний час доби;
- бажанням створити комфорт для проживаючих або відпочивальників на даній території людей;
- зобов'язанням адміністрації забезпечувати збереження рухомого та нерухомого майна бази відпочинку та постояльців;
- потребою попередити будь-які надзвичайні події (як криміногенного, так і техногенного характеру).
Крім того, різні світильники допомагають сформувати естетику місцевості, залишити приємні враження про відпочинок у тих, хто прибув у ці місця на період відпустки. Хоча декоративна компонента на тлі інших видається набагато менш значущою, у реальному житті саме вона складає у приїжджих основу відчуття комфорту та затишку. Тому нехтувати нею у жодному разі не можна. Більш того, професіонали особливо відзначають, що підбирати освітлювальні прилади необхідно, намагаючись мінімізувати присутність до болю набридлих у суєтному місті форм. Потрібно уникати суворих та урбаністичних моделей вуличних світильників, віддаючи перевагу більш декоративним та витонченим виробам. Відчуття того, що освітлюваний об'єкт є заміським, має читатися недвозначно: навіть яскраве та заливаюче світло повинне бути м'яким, а не прожекторним.
Особливості заміського освітлення
При проектуванні штучного освітлення на великих житлових територіях за містом прийнято умовно ділити загальну площу на дві зони: дорожньо-пішохідну та приватну. До першої категорії входять усі під'їзні дороги, вулиці, проїзди, скверики, бульвари, стежки та алеї, а до другої – об'єкти, що знаходяться у особистій власності громадян: ділянки землі, дачні та господарські споруди, простори перед котеджами та дворики всередині них. Неважко зрозуміти, що місця з першої групи можна вважати просторими та у максимальному ступені відкритими, а з другої – огородженими парканом або відокремленими від проїжджої частини будь-яким іншим способом.
Почнемо з найбільш структурно простого освітлення. Магістральні дороги або проїзди між рядами котеджів практично завжди освітлюються рядами ліхтарних стовпів, які стоять уздовж бордюрів. Це універсальне рішення – одночасно вкрай ефективне та практичне з точки зору довговічності служби. Придумати щось краще навіть у наш час досить важко. Єдине застереження полягає у тому, щоб дотримати вищевказаний принцип та встановити не нудні сірі опори, а більш декоративні стовпи, які візуально вписуються до атмосфери заміської території. Крім того, за висотою зазвичай буває достатньо стовпів у 3,5-4 метри заввишки – такі вироби легші, дешевші та не тяжіють психологічно, як це роблять їхні бетонні аналоги у містах.
У окремих випадках для освітлення ділянок магістральних доріг та тупиків у кінці вулиць між рядами котеджів використовуються прожектори. Хоча їх застосування й не дуже рекомендується, у зазначених ситуаціях воно продиктоване необхідністю підвищити безпеку дорожнього руху. Зокрема, автомобіліст повинен мати можливість завчасно побачити кінець дороги та загальмувати. Поблизу крамничок, альтанок та інших місць відпочинку людей прожектори не використовуються зовсім.
Упорядковані піші алеї та тротуари, які мають покриття з асфальту або плитки, прийнято також освітлювати за допомогою ліхтарів. Відмінність між ними та тими виробами, які були описані раніше, полягає у тому, що дані моделі ще менші за висотою (до трьох метрів), а також мають гарні розсіювачі. Місія останніх полягає не тільки у тому, щоб рівномірно розподіляти світло та при цьому створювати естетично привабливе оточення, але й у тому, щоб пом'якшувати світловий потік у міру необхідності. Наприклад, якщо у міських парках прийнято використовувати яскраві лампи з нейтральним або з перехідним нейтрально-теплим відтінком світіння, то за містом практично усе освітлення реалізовано з використанням виражено теплого, майже жовтого освітлення. Такий тон радує око, заспокоює, налаштовує людину на відпочинок та при цьому не дезорієнтує:для повноцінного розслаблення мозку у вечірній час протипоказане денне світло.
Більш дрібні стежки та алеї, на яких відсутнє жорстке покриття, а також ґрунтовки та доріжки, підсипані щебінкою, часто позиціонуються як прогулянкові. Тут замість верхнього та бокового освітлення застосовується приглушене нижнє. Реалізовано воно найчастіше з використанням вуличних металевих стовпчиків висотою від 60 см до 1 метра. Подібні прилади допомагають сформувати довірливу, навіть дещо інтимну атмосферу. Вони добре освітлюють дорогу, роблячи прогулянку безпечною, але при цьому не сліплять очі та не відтягують на себе увагу, а навпаки частково приховують фігури та обличчя у ночі.
На підході до зони котеджів або до самого будинку відпочинку можуть застосовуватися ґрунтові та тротуарні світильники, які вбудовуються просто у дорожнє полотно. Слід зазначити, що така модель освітлення у наш час вважається виключно декоративною, дизайнерською, оскільки її фактична користь досить сумнівна. Зокрема, яскраве вертикальний світло, спрямоване знизу-догори, є досить неприємним для нашого зору, а тому немає нічого гарного у тому, щоб після розслаблюючої вечірньої прогулянки, яка налаштовує на сон, отримати сфокусований пучок світла просто у очі. На сьогоднішній день від використання приладів такого типу дедалі частіше відмовляються, залишаючи їх прерогативою декоративного освітлення міських визначних пам'яток.На території баз відпочинку та котеджних селищ їх можна побачити хіба що на автостоянках та у безпосередній близькості від фасадів будівель, де немає пішохідної зони.
Нарешті, у невеликих сквериках та на широких бульварах освітлення реалізовано за допомогою тих самих ліхтарних стовпів та садово-паркових світильників у приємному декоративному виконанні. На відміну від міських парків, освітлювальні конструкції на підвісах та розтяжках тут практично ніколи не використовуються. Такий захід є не тільки не рентабельним, але й просто не має сенсу: відвідуваність зони відпочинку у місті та у сквері котеджного селища разюче відрізняється (так само як і переслідувані відпочиваючими цілі). У міському середовищі у таких місцях можуть збиратися галасливі молодіжні компанії, засиджуватися далеко за опівніч з піснями, розмовами, а, часом, та невгамовною пиятикою. Котеджний же сквер відвідують більш зрілі люди та сімейні пари з дітьми, які спочатку тихо розмовляють, а потім розходяться невдовзі після заходу сонця. Таким чином, очевидно,що висока яскравість освітлення протягом усієї ночі тут банально позбавлена сенсу.
Перейдемо до приватної території. Залежно від матеріального добробуту господарів та бажання виділитися серед низки схожих будиночків, вони можуть облаштувати підсвічування свого котеджу та ділянки перед ним кількома способами. У першу чергу організовується підсвічування фасадної частини будівлі. Навіть якщо воно не вирізняється архітектурними шедеврами, таке освітлення як здалеку, так і поблизу виглядає дуже добре, робить будинок цікавим та таким, що запам'ятовується. У якості освітлювальних приладів використовуються вуличні світильники для підсвічування фасадів або відрізки гнучкого неону. Перші допомагають охопити світлом стіну будівлі цілком, але забезпечують лише косе світло знизу, а другі підкреслюють контури споруди, роблячи її об’єм більш виразним, але не освітлюють котедж повністю. Казати про перевагу одного способу перед іншим не доводиться:кожен з них по-своєму цікавий, й обидва від самого початку мають виключно декоративну спрямованість, без суттєвої утилітарної функції.
Якщо бюджет власників будинку дозволяє, освітлення можна збільшити – розширити, доповнити, зробити динамічним. Наприклад, якщо котеджна забудова розташована у приватному секторі, де сусідні будівлі не мають спільних стін, а є окремо розташованими, у власників з'являється можливість прикрасити прилеглу зелену територію ділянки або підкреслити її межі. З цією метою між стовпами перепускають або натягують троси, на яких гнучкий світлодіодний неон закріплюється на зразок святкової ілюмінації: у вигляді петель або провисаючих світлових гірлянд. З нього також можна зробити об'ємні фігури, прикрасити гілки або стовбури дерев. Знову ж, таке освітлення відіграє суто декоративну роль та при значному метражі «стане у копієчку» власникам житла. Воно не є ані необхідним, ані рекомендованим, та повністю залишається на розсуд господарів котеджу.
Окремо необхідно відзначити локальне зовнішнє освітлення самого будинку. Й у будиночках на базах відпочинку, й у приватних будівлях існує необхідність якісного освітлення ґанку. Воно може бути реалізовано за допомогою настінних вуличних світильників, виконаних у приємному візуальному дизайні. Найчастіше це ковані металеві конструкції з витіюватими елементами обрамлення. Вони мають високий клас захисту, який перешкоджає проникненню до корпусу пилу та бруду, конденсату, вологи від дощу та снігу. Крім того, за рахунок матеріалу свого каркасу вони надійно захищені від дій вандалів або випадкового механічного пошкодження.
Декілька слів потрібно сказати про випадки, коли база відпочинку займає досить велику територію, на якій спостерігається перепад висот або просто неоднорідний рельєф. Зазначені фактори говорять про те, що на шляху відпочиваючих обов'язково будуть зустрічатися спуски та підйоми, сходи або сходинки на алеях, тіньові ділянки, які формуються складками місцевості. Вирішується ця проблема одним з двох способів: або шляхом витратних, але відносно недовгих земляних робіт з умовного вирівнювання ландшафту, або (якщо такий рельєф є «родзинкою» даного регіону) за допомогою більш ретельного опрацювання освітлювальних заходів на проблемних ділянках.
Універсальний захід для усіх ситуацій подібного роду підібрати проблематично через об'єктивні відмінності, однак найкраще себе показує встановлення додаткових джерел світла. Наприклад, у місцях з найбільш потенційно травмонебезпечними сходами розміщують додаткові ліхтарні стовпи або адресно підсвічують сходинки за допомогою спеціальних світильників, вбудовуваних до бічних стінок підйому. Якщо ж стежинка, яка перебуває у тіні пагорба, проходить уздовж лінії обриву, її обов'язково обрамляють перилами зі світловідбивним покриттям, щоб навіть при виході з ладу найближчого ліхтаря, промінь, який долітає від будь-якого джерела світла, показував межі небезпечної зони.
Наостанок хотіли би зазначити, що грамотно підібране освітлення на території бази відпочинку або котеджного містечка – це своєрідне «обличчя» даної місцевості у вечірній час доби. З огляду на те, що основний відпочинок людини припадає саме на цей період, можна з упевненістю говорити, що від ретельності роботи дизайнерів буде залежати загальне враження про дозвілля. У розглянутих місцях архітектура, освітлення та ландшафт формують певне єдине середовище, до особливостей якого обов'язково потрібно прислухатися. Тільки так: адаптивно, творчо, з урахуванням усіх особливостей місцевості та рельєфу, побажань власників або адміністрації можна створити дійсно практичне та гарне освітлення на заміській житловий території.
