Кабель для зовнішніх робіт

Під час електрифікації приватного будинку, котеджу, дачі або технічних будівель на присадибній ділянці часто необхідно прокласти повітряну або підземну лінію. Деякі з цих робіт може виконати й домашній майстер, який вже має певний досвід монтажу електрики. Однак постає головне питання: які кабелі необхідно використовувати, щоб вони довго слугували, не боялися вологи, ваги снігу, морозів та палючого сонця? Про усе це ми сьогодні вам і розповімо.

Щоб правильно розуміти вимоги, які пред'являються до кабелів та дротів для зовнішніх робіт, слід встановити перелік найбільш типових небезпек. Дані фактори практично завжди комбінують свої негативні ефекти – впливають на лінію живлення одночасно або ж швидко змінюють один одного при зміні погоди або сезону. Коротенько вкажемо, чого бояться сучасні дроти.

• Вологість. У кабель-каналах, куди поміщені провідники, може накопичуватися рідина, що буде призводити до поступового старіння оболонок, їхнього гниття, а у подальшому – до окислення та іржавіння металу провідників. Звичайно, певна кількість вологи здатна затримуватися й на відкрито прокладених багатожильних дротах, однак час її впливу у такому випадку буде меншим через природне висихання.
• Сніг. Всупереч очікуванням, даний вид опадів таїть у собі навіть більшу небезпеку для вуличної проводки, аніж сильний дощ. По-перше, вага снігового покриву, особливо, якщо він вологий, може давати істотне навантаження на дроти та точки їхнього кріплення. Від цього метал у провідниках здатний не тільки деформуватися – спочатку розтягуватися, а після відлиги звужуватися – але й поступово лопатися разом з ізоляцією та іншими оболонками. Між парою розташованих поруч не дуже товстих провідників може налипнути об’єм снігу, маса якого буде у п'ять-сім разів перевищувати сумарну вагу кабелів. На жаль, засобів захисту від подібного явища ще не винайдено й людям залишається сподіватися тільки на певний природний нагрів кабелів та систем прокладки кабелю при проходженні через них струму. По-друге, сніг небезпечний тим, що одного разу він розтане, й за зиму таких циклів буде безліч. Кожен раз по дротах буде стікати досить великий об'єм рідини, що аналогічно розглянутій вище небезпеці.
• Мороз. Температурні рамки експлуатації багатьох сучасних дротів непромислового використання оптимальною нижньою точкою вважають -15°С. Загалом, паспортний ресурс дозволяє експлуатувати проводку до -25°С, але експерти стверджують, що у таких умовах її ресурс знижується помітно швидше. Хоча у останні роки на Україні сильних морозів і не спостерігалося, необхідно бути готовими до того, що клімат може змінитися.
• Сонячні промені. Небезпека палючого сонця для проводки полягає у сильному ультрафіолетовому випромінюванні, здатному зруйнувати полімерні оболонки. Процес їхньої деградації зазвичай відбувається поступово та майже непомітно, але після сильного дощу, що контрастує зі ще недавно палючим сонцем, може виявитися, що частина оболонок потоншала настільки, що її просто «змило». Звичайно, пошкодження ізоляції жил призводить до певного витоку струму на лінії, періодичного спрацьовування захисної автоматики та можливості виникнення короткого замикання, а також істотно підвищує ризик випадкового ураження електрострумом людини.
• Вітер. Вітрові навантаження кабельна лінія відчуває під час сильної грози або урагану, коли повітряні маси натягують та тріпають провідники. Якщо сильний вітер з дощем припадає на період після сильного снігопаду, парусність відрізку, що висить з налиплим на нього снігом, тільки збільшується. Це означає, що можливі не тільки легкі розтягування дроту, але й його ривки, а тому – серйозні деформації. Окрім того, вітер таїть у собі додаткову небезпеку: він може відірвати гілки або повалити дерева просто на кабельну лінію. А це призведе до збільшення вагового навантаження та можливого замикання – якщо ізоляція пошкоджена, а деревина волога.

Прокладка лінії вулицею

Зазвичай з кожним з перерахованих раніше факторів майстри намагаються боротися послідовно та ізольовано: якщо рішення проти однієї з небезпек знайдено, переходять до мінімізації іншої. Такий підхід є не дуже раціональним та на практиці виявляється досить суперечливим. Сьогодні вже існують певні марки дротів та методи їх прокладки, які дозволяють істотно зменшити ризики при вводі живлення до будівлі, підключенні вуличних світильників, електроприводів в'їзних воріт тощо.

Професійні електрики рекомендують серйозно розглядати у даному контексті три марки – СІП, ВВГ та ВБбШв. Перший з них прийнято використовувати на початковій ділянці: від зовнішнього опорного стовпа силової магістралі, яка йде уздовж вулиці, до ізоляторів на стіні будівлі, яку потрібно електрифікувати. СІП – самонесучий ізольований провід – відмінно підходить у якості умовно жорсткого провідника з гарними електричними та механічними характеристиками. Зовнішня ізоляція виробу виконана зі зшитого поліетилену, що робить його на декілька порядків більш стійким до впливу УФ-променів у порівнянні з багатьма іншими типами кабелів. У той самий час, жили СІП виготовляються не з міді, а з алюмінію, тож при введенні до будинку необхідно буде зробити технологічний перехід від одного металу до іншого.

Для заведення прихідної лінії до будинку зазвичай використовується кабель ВВГнг-ls. Він у міру гнучкий та міцний, практично не піддається горінню та не токсичний при сильному нагріванні. Перехід з СІП на ВВГнг-ls оформлюють за допомогою спеціальної монтажної коробки для зовнішніх робіт, використовуючи гвинтове з'єднання. Таким чином, щоб не створювати загрозливих перехідних опорів та поганого контакту між двома різними металами прокладається шайба, а уся конструкція стягується на загальній різьбовій осі гвинта. У якості альтернативи сьогодні для тих самих цілей дедалі частіше застосовують спеціальні великогабаритні клеммники з високим індексом пило-та вологозахисту.

Відрізок кабелю ВВГнг-ls, який доводиться прокладати на відкритому повітрі, поміщують до пластикової труби або гофри. Часом для тих самих цілей застосовують кабель ВВСГ – він оснащений не тільки подвійною вініловою ізоляцією, але й сталевим тросом для збільшення міцності одержуваної лінії живлення. Такі вироби найчастіше використовують у промисловості, де спостерігається інший рівень механічних навантажень та дуже ймовірні вібраційні впливи на кабелі.

Для зв'язку електричними лініями декількох будівель між собою, необхідно у першу чергу забезпечити жорсткість. Тому якщо застосувати СІП або ВВСГ не виходить, до іншого типу кабелю доведеться закріплювати напрямний трос. Запас за міцністю у даному випадку не лімітується – усе буде залежати тільки від експлуатаційних потреб та фінансових можливостей господарів. Захистити проводку від ультрафіолету найпростіше пластиковою гофрою – вона дуже легка та при цьому здатна витримувати непогані навантаження. Крім того, з часом її можна буде просто та швидко замінити, а вартість подібних робіт виявиться мінімальною. Особливу увагу слід приділити тому, що ПВХ-ізоляція завжди тріскається на морозі й дроти у ній не можна залишати без додаткового захисту.

Хороший, але досить дорогий варіант – кабель NYY. Він може похвалитися відмінним поєднанням міцності, гнучкості, зручності у роботі та цілою низкою експлуатаційних властивостей. Серед іншого важливо те, що кабелі NYY випускаються як з алюмінієвими, так і з мідними жилами – тобто, з'єднувати з іншим металом їх навряд чи доведеться, якщо з самого початку правильно усе передбачити. Вироби даного типу відрізняються відмінною стійкістю до дії вологи та вогню, не бояться навіть різких перепадів температур, добре захищені від ультрафіолету та мають паспортний ресурс у 30 років. Прямий аналог NYY – кабель ВБбШв, проте у реаліях нинішнього рівня фабричного виробництва останній дедалі частіше програє за усіма статтями, окрім ціни.

Альтернативою повітряної лінії проводки є підземна. Якщо на Вашій ділянці не планується скопування грядок, має сенс замислитися про те, щоб заховати усі силові комунікації під землю. Такий підхід автоматично вирішує одразу декілька проблем. По-перше, побоюватися впливу УФ-променів вже не доведеться, по-друге, ґрунт в Україні ніколи не промерзає до тих самих температур, до яких постійно охолоджується повітряна лінія, по-третє, сніг, гілки дерев або вітер не зможуть порвати проводку, й, нарешті, четверте – звисаючі кабелі не зіпсують вам вид з вікна.

Звичайно, не усе так райдужно – у означеного підходу теж є свої негативні чинники. Наприклад, під постійним тиском шарів землі, що осідають, комунікації можуть бути передушені та пошкоджені, а за необхідності проведення глобальних земляних робіт лінію швидше за усе доведеться хоча б тимчасово демонтувати. Якщо відомо, що у Вашій місцевості вологі ґрунти, ризик сильного промерзання у зимовий період усе ж є, та й сама висока вологість не дуже добре позначиться на лінії живлення. Окім того, завжди залишається ймовірність пошкодження проводки тваринами, особливо – кротами, які часто живуть поблизу місць, де є городи.

Звісно, заходи захисту від зазначених факторів також вже давно продумані. Найпростіший – використовувати кабель ВБбШв, що має додаткову оболонку зі сталевих стрічок. Броньований виріб краще захищений і від тиску, і від кротів, але при цьому має досить гнучкі мідні жили, зручні у роботі. Крім того, для збільшення ступеня безпеки дроти краще укладати у трубі. Її закопують на глибину близько 70 см не ближче, ніж у 60 см від споруди. Коли доводиться відводити під землею декілька паралельних ліній, їх слід виконувати, дотримуючись відстані не менше 10 см один від одного.

Під землею припускається використання різних різновидів труб. Найпростіший та порівняно бюджетний варіант – трубки з поліетилену низького тиску. Такий матеріал досить легкий, але його міцність вкрай висока, через що ПНТ використовують навіть у місцях з серйозним навантаженням на ґрунт: під кіосками та автостоянками, під алеями та лавками у парках, на спортмайданчиках та стадіонах для прокладки ліній живлення ліхтарних стовпів та прожекторів. Безумовно, кріт зуміє пошкодити такий полімер, але, якщо у конкретній місцевості такої живності не спостерігається, ПНТ – це кращий варіант. Простіший, але усе ж набагато менш надійний шлях – використовувати гофрошланг з ПНТ. Такі трубки мають меншу товщину стінок, а тому й міцність. До того ж, намагатися протягнути через них кабель – та ще морока. Нарешті, іноді під землею прокладають і металеві водопровідні труби. Цей спосіб помітно небезпечнішій за попередні, хоча тут передбачається автоматичне «заземлення» лінії. Якщо ви вирішите вдатися саме до останнього методу, стежте за тим, щоб кінці металевої труби не були жорстко скріплені з жодним з пов’язуваних лінією будівель. Це потрібно для того, щоб мінімізувати ризики та можливі збитки при оголенні жили та її замиканні на метал.

Важливо продумати й ще один аспект. Якщо при протягуванні повітряної лінії споживачі зазвичай пам'ятають про те, що в кабелю повинен бути певний запас за довжиною, та розуміють, навіщо він потрібен, то для випадку під землею вони про це забувають. Тому звертаємо увагу: натягу не повинно бути ані у тому, ані у іншому випадку. Провисання повітряної лінії може складати до півметра на кожні п'ять метрів між опорними точками, а запас довжини у дроту під землею повинен бути не менше 7-10% від загальної довжини відрізка, щоб він залишився цілим при будь-яких сезонних переміщеннях ґрунту. У першому випадку важливо тільки стежити, щоб між нижньою точкою кабелю та рівнем землі залишалося не менше 2,5 метрів, а краще – ще більше, щоб мешканці не могли випадково зачепити його драбиною, дошками, садовим інструментом або ще чимось довгим при роботі на ділянці.