Електропроводка у гіпсокартонних перекриттях
Сучасний ремонт дедалі частіше передбачає зведення фальш-стін та перегородок, які допомагають «виправити» геометрію кімнат, виконану забудовником, або зонувати приміщення. Крім того, застосування гіпсокартону дозволяє поліпшити звукоізоляцію кімнат, утеплити зовнішні стіни зсередини та заховати електропроводку без штробления. Звісно, буде спостерігатися невелика втрата внутрішнього житлового простору, однак при грамотному складанні технічного проекту, вона буде мінімальною.
Чимало сучасних новобудов, особливо тих, що належать до більш бюджетного сегменту, взагалі передається від забудовника до покупця у вигляді порожньої «коробки», у якій присутні тільки несучі стіни чи колони зі стояками водопроводу та вентиляції. Передбачається, що споживачі самостійно спланують своє житло, прокладуть додаткові комунікації та сформують перегородки. Застосування гіпсокартонних конструкцій – це просте, швидке та досить недороге рішення, яке дає додаткові переваги. Прокладка кабелів до розеток та світильників повністю залишається на розсуд власника житла – немає необхідності підлаштовуватися під початковий проект забудовника або переробляти частину ремонту. Проте, з монтажем електропроводки у порожнині таких перегородок може виникнути чимало складнощів. У першу чергу, споживачі побоюються ушкодження струмоведучих жил на етапі зведення самого короба: за великої кількості саморізів, які утримують гіспокартонні листи на вертикальних стійках та горизонтальних планках монтажних профілів, складно вберегти проводку від випадкового замикання. Проте, зробити монтаж електропроводки якісно та безпечно все-таки можливо – й професійні монтажники знають, як це здійснити. Вони поділилися з нами секретами своєї технології монтажу гіпсокартонних стін з електропроводкою, а ми розповімо про них і вам.
Особливості монтажних робіт
Хоча товщина перекриттів зазвичай не має для фахівців вирішального значення, зараз ми будемо відштовхуватися від того, що гіпсокартонні перегородки зводяться на об'єкті з вільним плануванням – де взагалі немає жодних стін. У таких випадках прийнято для додання міцності обшивати конструкцію листами гіпсокартону не у один, а у два шари, прокладаючи усі необхідні комунікації, утеплювач та звукоізоляцію у простінку. У якості утеплювального матеріалу найчастіше застосовується мінеральна вата, яку поставляють у вигляді м'яких рулонів або більш міцних матів. У обох випадках її податливість дозволяє безперешкодно розміщувати у необхідних місцях електрокомунікації.
Роботи починаються з того, що зводиться основний каркас, який імітує майбутню стіну у цілому. Слід зазначити, що саме цей крок жодним чином не прив'язаний до того, як у подальшому планується робити електропроводку, навіть навпаки. Проект каркаса формується на основі побажань власників квартири до її планування, а розстановка розеток, вимикачів та світильників залишається до того моменту, коли геометрія кімнат буде зрозумілою.
Наступний етап – це обшивка однієї зі сторін перегородки. Зазвичай у першу чергу обшивається та, на якій планується менше електроточок або їх не буде зовсім. Якщо передбачається двошарова обшивка листами, на дану сторону слід відразу ж змонтувати обидва шари. Неважко здогадатися, що подібний, напіввідкритий спосіб застосовується для того, щоб монтажники бачили хоча б одну сторону при збиранні електричних контурів.
Важливо відзначити, що наступним етапом йде саме прокладка кабелів та дротів, а не заповнення порожнини тепло- та звукоізоляційні матеріалами. Так роблять для того, щоб максимально віддалити саморізи по відкритій стороні від гофротруб з провідниками. У процесі протягання комунікацій використовуються отвори у профілі та стійках каркаса, а усі виступаючі саморізи або м'яко обгинаються гофрою, або відкушуються, щоб зменшити ймовірність пошкодження дротів. У міру можливості кабель-канал закріплюється на своєму місці, щоб у подальшому його прокладка була більш передбачуваною.
Часом не дуже досвідчені майстри або господарі, які здійснюють ремонт самостійно, ігнорують описану вище послідовність дій, вважаючи її необґрунтованою. Саме тому ми хотіли б пояснити відмінності, які будуть присутні за іншої конструкції гіпсокартонної перегородки. Наприклад, багатьом здається, що протягнути усі кабельні траси краще відразу ж після складання каркаса з профілів, які не зашиваючи одну зі стінок. У цілому так зробити дійсно трохи зручніше, але при цьому збирання кожної зі сторін багаторазово підвищує ймовірність проколоти гофру при закручуванні саморізів з будь-якого боку і, що важливо, не помітити цього. Навіть якщо почати обшивку точно так само за однією з площин, помітити пошкодження проводки через відкриту сторону буде досить проблематично. До того ж, при заповненні простінка мінеральною ватою,гофра неминуче зрушиться у декількох місцях й при фіксації останнього листа її майже напевне прошиє саморіз.
Якщо гіпсокартон використовується лише для вирівнювання наявної повноцінної стіни або її утеплення зсередини, послідовність робіт буде дещо іншою. Зокрема, прокладка основних трас проводиться просто по основній перегородці або з невеликим утопленням у неї, якщо це потрібно (наприклад, для усунення скосу та дотримання перпендикулярності стін). При цьому гофра закріплюється за допомогою монтажах пластин, скоб або дюбель-хомутів. Крім того, іноді майстри підсилюють міцність кріплення розетки за рахунок того, що підрозетник за задню стінку притягують через прокладку з діелетріка до бетонної основи. Потім проводка закривається утеплювачем та/або звукоізолятором необхідної товщини, а останнім етапом служить закріплення листів до напрямних – по кутах та по сітці, якщо це необхідно. Незважаючи на те, що у даному випадку проводка знаходиться досить глибоко, а число саморізів є значно меншим, акуратність зберігати усе ж необхідно – особливо, у кутах кімнат, де присутні багато з'єднань з кутовим профілем.
Поради досвідчених майстрів
Багато домашніх умільців часто обманюються у рівні складності робіт, пов'язаних з електромонтажем у гіпсокартонних перекриттях. Хоча технологічно цей процес дійсно є максимально простим, необхідно бути набагато більш акуратним, аніж зазвичай, й мати хоча б мінімальний навик будівельних робіт. Досвідчені фахівці радять проводити більшу частину монтажу у напрямку від несучих стін – до вікон. Такий підхід дозволяє сформувати на вводі до кожного приміщення розподільну коробку та облаштувати її за усіма правилами. Встановлювати її необхідно одночасно з протяжкою гофри через простінки, щоб заздалегідь відрегулювати глибину занурення корпусу у товщу стіни. Зазвичай місця у гіпсокартонних порожнинах досить багато, а тому професіонали рекомендують «не скупитися» та використовувати коробки максимальної глибини.У них не тільки буде зручніше проводити комутацію, але й дроти потім будуть відчувати себе у ній помітно краще.
Слід зазначити, що зараз у продажу є профілі та стійки для гіпсокартону, у яких просвіти під електропроводку передбачені виробником заздалегідь. Вони трохи дорожче за звичайні, у яких отвори доводиться робити самостійно, але механічно усе ж міцніші та безпечніші. Коли вироби виготовляються заводським способом, місця пробою металу не висвердлюють, а підгинаються всередину, посилюючи конструкцію. Крім того, в них відсутні гострі та рвані краї, а це значить, що ймовірність пошкодження гофри знижується.
Мабуть, найскладнішим та навіть неприємним моментом в усіх електромонтажних роботах є підготовка гнізд для облаштування силових точок. Незважаючи на те, що їхнє місце розташування відомо заздалегідь, на стіну прийнято закріплювати цілісні листи. Навіть дуже досвідчені майстри вважають за краще спочатку повністю обшити перегородку, й тільки потім робити у ній отвір. Хоча це очевидно ускладнює роботу, така міра виправдана – у деяких місцях потрібна не одна розетка, а відразу дві-три, а то й чотири. Якщо висвердлити гнізда заздалегідь, лист може легко зламатися або перекоситися при притягненні до стійок, але помітити це відразу не вдасться. Тому робити великі отвори слід тільки тоді, коли уся конструкція встановлена жорстко. При правильному початковому розрахунку Ви виявите кінці дротів там, де вони й повинні бути.
У тому випадку, якщо технологія кріплення підрозетників у конкретному будинку не передбачає іншого, слід застосовувати спеціальні коробки для гіпсокартону. При затягуванні гвинтів їхні штатні лапки-зачепи обжимають гіпсокартонний лист з двох боків та надійно фіксують положення підрозетника. Якщо у будь-якому місці передбачається монтаж цілої рамки з розеток та вимикачів, рекомендується на етапі створення каркаса з профілю посилити ділянку поблизу передбачуваного ряду гнізд додатковим відрізком металу. Таке армування дозволить зберегти міцність конструкції при постійному використанні силових точок. Те ж саме стосується монтажу невеликих настінних світильників або легких моделей бра. Для полиць та важчої техніки необхідно передбачити армування безпосередньої зони кріплення – ще одним відрізком профілю або дерев'яним бруском.
Часом трапляється так, що необхідно додати розетку на фінальних етапах ремонту, коли основне оздоблення вже готове, а шпалери поклеєні. Щоб не порушувати цілісність стін та не виконувати частковий демонтаж листів, фахівці пропонують вдатися до певних хитрощів. Найпростіше здійснювати їх, якщо плівка натяжної стелі ще не змонтована або використовуються навісні перекриття. У такому випадку майстер бере міцну мотузку (товщиною близько 2 мм та довжиною не менше, ніж дві висоти кімнати) та прив'язує до її кінця вантаж – зазвичай, болт або велику гайку. У необхідному місці стіни акуратно просвердлюється отвір для підрозетника. Просто над ним, строго вертикально, у простінок спускається мотузка з грузилом. Майстру слід схопити його або притягти до себе магнітом крізь ізоляцію, якщо вантаж опустився з дальнього боку. Потім на верхній частині мотузки в'яжеться петелька, у яку затягується кінець дроту, а після цього усе це разом туго замотується ізолентою або скотчем. Людина внизу тягне грузило на себе, мотузка затягує кабель у міжстінний простір, поки він не з’явиться у отворі для розетки. Усе зайве забирається, після чого залишається лише змонтувати підрозетник та зробити комутацію елементів. Серед недоліків такого рішення – відсутність гофри на дроті. У переважній більшості випадків протягнути необхідний кабель-канал у вже готовому простінку, туго затиснутому з обох сторін, виявляється майже неможливим.
Фахівці стверджують, що у цілому при монтажі використовувати двошарові гіпсокартонні перегородки набагато більш розумно – вони не так сильно розсихаються згодом, менше «грають» за рахунок сукупної жорсткості та дозволяють надійніше кріпити подрозетники. Таким чином, якщо питання економії кількох сантиметрів простору не поставлено жорстко, має сенс підвищити надійність своєї фальш-стіни. Якщо ж обшивка можлива тільки у один ряд, майстри радять вирізати невеликий фрагмент гіпсокартону з іншого листа, розміром на 7-10 см більше, ніж зона установки необхідного числа підрозетників за кожним боком, та армувати дану область. Пластину необхідно завчасно приклеїти зсередини та згодом просвердлити разом з видимим шаром.
Усі отвори у гіпсокартоні важливо робити спеціальними коронками, призначеними для цього матеріалу, а не для, наприклад, цегли. Тут потрібні дрібні зубці, які дозволяють робити м'який прохід, без сколених країв та зазубрин. Якщо монтаж буде здійснювати людина, яка ніколи не працювало до цього з гіпсокартоном, їй однозначно слід потренуватися у свердлінні коронкою на обрізках матеріалу, щоб не зіпсувати готову стіну та не пошкодити проводку у її товщі. У іншому ж електромонтаж у таких перегородках – справа практики та уважності. Дотримуючись базових вимог, Ви легко отримаєте надійну та безпечну електропроводку.
