Чому заборонені контрольні лампи?

Ще з радянських часів лампа-продзвонка була невід'ємною частиною переносного комплекту електрика. Нею перевіряли ланцюг на цілісність, шукали фазу, а іноді й оцінювали падіння напруги. Збирали такий виріб буквально «на коліні», тому за якість його роботи і, вже тим більше, безпеку ніяк не можна було ручатися. Сьогодні ми поговоримо про те, чому на подібні пристосування критично дивляться у наш час, та якими є сучасні альтернативи застарілим «контролькам».

Буде справедливим відразу сказати, що викорінити саморобні контрольні лампочки не вдасться, мабуть, ніколи. Це найпростіший спосіб перевірки дротів, який під силу застосувати кожному домашньому майстру. До того ж, на руку популярності контрольної лампі служить її мобільність та універсальність – перевіряти за допомогою такого нехитрого пристрою можна не тільки ланцюги побутового електропостачання, але й проводку у автомобілі, у портативних електронних пристроях та іграшках – у залежності від конструкції самої продзвонки.

Конструкція та сутність контрольної лампи

Як усі ми знаємо, сьогодні існують фабричні вироби для тих самих цілей, що описані вище – у першу чергу, це індикаторні викрутки, за ними – заводські тестери різного виду, і, нарешті, мультиметри. Але бувають випадки, коли нічого з цього переліку немає під рукою або прилад несправний. Ось у цих випадках і доводиться майструвати контрольку з того, що є під рукою. Її часто помилково вважають одним з найбезпечніших засобів тестування проводки, хоча на ділі усе навпаки: показання такої лампочки можуть бути помилковими (особливо, якщо використовується модель малої потужності), а з точки зору електробезпеки контрольні лампи взагалі заборонені до використання. Тому слід розуміти, що ми тут у жодній мірі не популяризуємо використання подібних виробів, а лише розбираємося у їхній конструкції та особливості.

Найпростіший спосіб зібрати контрольну лампу – використати кілька дротів, звичайний патрон та лампочку розжарювання. За необхідності ускладнити конструкцію до ланцюгу додають вимикач, а на вільні кінці дротів прикріплюють щупи або «крокодильчики». Відразу ж варто відзначити, що низька надійність такого пристосування обумовлюється тим, наскільки поганими були матеріали для його виготовлення. У переважній більшості випадків патрон для таких завдань не входить до комплекту – він обирається серед тих, які встигли років десять відпрацювати у старій люстрі, ще п'ять років пролежати у ящику та фрагментарно поржавіти, а місцями й отримати серйозні пошкодження корпусу. У підсумку можна бути абсолютно впевненим, що електричний контакт у такому вузлі буде не дуже якісним, а тримати його у руках, відповідно, дуже небезпечно. З тих самих причин, у принципі, втрачає свою надійність навіть цілком справна лампа. При поганому контакті вольфрамова модель може швидко перегрітися або перегоріти відразу при ввімкненні.

Якщо класифікувати основні з наявних на сьогодні аргументів проти використання саморобних контрольних ламп, то список буде наступним.

1. Звичайні лампочки розжарювання, вкручені до патрону, не можуть бути у достатній мірі безпечні в умовах масового тестування електровузлів. Варто неакуратно повернутися, смикнути рукою у спробі доторкнутися щупом до досліджуваного провідника або, тим більше, впустити пристосування – і колба зі скла моментально розіб'ється на тисячу дрібних осколків. Шукати їх в умовах обмеженої видимості або продовжувати маніпуляції з перевірки ланцюгів – завдання не з легких. Загальний підсумок один: початкова проблема не вирішена, складнощів у процесі майбутніх робіт додалося, єдина тестова система несправна.
2. Через те, що лампочка у режимі очікування, непрацюючому стані має холодну спіраль, її електричний опір у цей період менше (приблизно у 10 разів у порівнянні зі штатним режимом світіння). Такий стан речей означає, що при постійних циклах ввімкнення-вимкнення, обумовлених самою метою застосування контрольки – перевіркою великого числа електровузлів – мають місце перехідні процеси. Нитка розжарювання постійно термічно «розгойдується» електрострумом, що може призвести до її поломки або вибуху.
3. При розбитті колби лампочки цілком можливе виникнення короткого замикання, яке здатне вплинути як на систему електропостачання, так і на людину – привести до ураження електричним струмом, опіків та інших електротравм. Раптовий вибух колби під навантаженням може розкидати осколки не тільки по підлозі, але й призвести до серйозних травм органів зору.
4. Не виключеним є й фактор банальної людської помилки. Сьогодні у продажу можна знайти лампочки з патроном Е27, які розраховані не на мережеві 220 В, а, наприклад, на 36 В або навіть 12 В. При цьому зовні, без упаковки, вони можуть майже не відрізнятися. Узявши для тесту у напівтемряві не ту лампочку, вкрутивши її до патрону та приєднавши до ланцюга можна викликати вибух виробу.
5. Завжди залишається ризик безпосереднього дотику людини до дротів. З огляду на те, що для подібної продзвонки нерідко використовуються саморобні щупи – наприклад, зі старих спиць або товстого дроту, досить імовірно, що місце приєднання жили до них виглядає не дуже технологічно. Навіть якщо врахувати, що людина виявиться включеною до цього ланцюга послідовно, власний опір нитки розжарювання має достатню величину, щоб електроудар був небезпечний для здоров'я.

Для наочного порівняння можна навести декілька характеристик самої звичайної лампочки у інших обставинах. Швидше за усе, вона буде вкручена до порівняно нового патрону, не тільки встановленого до корпусу світильника, але й жорстко закріпленого у одному положенні. Але навіть незалежно від того, стаціонарна це модель, підвісна або умовно переносна (наприклад, настільна лампа), колба зі скла буде захищена. При цьому режим нормальної експлуатації передбачає, що після початкового одноразового ввімкнення пристрою він пропрацює протягом деякого тривалого часу, а потім так само одноразово буде знеструмлений. Ніхто не стане трясти його, клацати вимикачами або намагатися переприєднати дроти просто під напругою. Нарешті, і сам вузол комутації на порядок більш технологічний – це не пара саморобних щупів,які так і норовлять вислизнути з пальців, а заводська штепсельна вилка, яка легко входить до розетки та надійно утримується у її гнізді.

На основі вищесказаного можна зробити й інший – багато у чому навіть парадоксальний висновок. За необхідності зробити тестову лампу на умовах «тут та зараз» безпечніше застосовувати розібраний готовий прилад – наприклад, ту ж саму настільну лампу, розкрутивши її штепсель та акуратно приєднавши до контактів крокодильчики. Звичайно, такий виріб буде більш громіздким, але усе ж продемонструє порівняно високий рівень електричної безпеки.

Раніше ми розглянули швидше експлуатаційні нюанси, аніж суто технічні, які вирішують поставлену задачу. Тому буде правильним доповнити, що лампочка розжарювання, нехай навіть і за невеликої споживаної потужності, не є дійсно якісним індикатором чого б то не було. Причини – ті самі. Якщо електрична мережа справна – лампа-тестер буде світитися, як зазвичай. У разі, коли контур замкнений, але усе ж не є справним і тільки здається таким – лампочка буде світитися. При переламаному дроті, у якому є витік, а контакт забезпечується лише тимчасово за рахунок вдалого вигину, подібна продзвонка покаже повний порядок. Цілком можливо, що навіть яскравість світіння лампи просяде на 10-15% у порівнянні зі звичайною через витік струму,але людина цього просто не помітить та не зрозуміє – як через відсутність еталона перед очима, так і через ненадійні засоби порівняння.

Візьмемо іншу ситуацію – ви підключили лампочку до ланцюгу, а вона не працює. Про що це говорить? А ні про що, насправді. Можливо, немає струму у системі взагалі. Можливо, струм відсутній на конкретній ділянці, де ви намагаєтеся перевірити мережу. Можливо, справа у поганому з'єднанні між лампою та патроном, патроном та відхідним дротом, дротом та щупом, щупом та жилою, яка тестується. Нарешті, є ймовірність й що сама лампочка несправна.

Розглянемо інший випадок – при підключенні контрольної лампи вона вибухнула. Чи можна зробити однозначний та обґрунтований висновок? Та звичайно, ні! Можливо, сама лампочка була «на межі» й просто перегоріла у момент ввімкнення, як це буває з вольфрамовими моделями – від зносу, перенапруги, стрибка вольтажу, тряски та ін. Більш поширена думка, звичайно, полягає у тому, що вибух пов'язаний із підвищеною напругою на ділянці, однак і це не повною мірою відповідає правді. Якраз вольтаж зазвичай коливається з мінімальною амплітудою, а ось струм при ввімкненні лампи різко зростає, що й призводить до поломки. Нарешті, Вам може просто не повезти, якщо у той самий момент хтось із сусідів увімкне у себе у квартирі потужну техніку, здатну призвести до дисбалансу у мережі – а саме до таких речей лампи розжарювання дуже чутливі. Мабуть, єдине, що можна у цій ситуації стверджувати точно за відсутності механічного впливу на лампу (натискання на колбу або удару) – у ту мить, коли ви підключали до даного контуру контрольку, струм у мережі усе ж був. Саме «був», а не «є», оскільки перегоріла лампа могла привести у непридатність й якийсь інший електровузол – у цьому криється ще один дуже суттєвий недолік подібних виробів. Не будучи фірмовими, при поломці вони можуть «тягнути за собою» деякі інші електровузли та техніку. Так, у першу чергу страждають механізми електрофурнітури, до якої майстер підключає щупи. Контакти можуть нагрітися, особливо при різкому підвищенні сили струму безпосередньо перед вибухом лампи, потім оплавитися при подальшому виникненні короткого замикання. Якщо при цьому ще й не спрацює або вийде з ладу захисна автоматика, швидше за усе, пожежі не уникнути. Але ж причина усьому – банальна кустарно виготовлена ​​прозвонка.

Подивимося на обставини з іншого боку. Ви впевнені, що лампа встановлена нова, перегоряння при підключенні не було, патрон справний, дроти тримаються добре. Але при цьому, включаючи тестер до мережі ви не бачите світіння. Чи говорить це про те, що струму у ланцюзі немає та проводку можна сміливо чіпати голими руками? Очікувано у даному контексті, відповідь та сама – ні. Справа у тому, що вольфрамові моделі є не чутливими до малих струмів, вони просто не працюють при них, оскільки спіраль не розігрівається. При цьому напруга може бути не тільки зниженою, але навіть мережевою. Тобто, у цілому такий контур небезпечний майже так само, як і завжди, тільки майстер про це не у курсі, тому що його засоби тестування ненадійні.

Підсумок за усім сказаним раніше можна підвести досить простий. Розглянуті пристосування не дарма називають контрольними лампами. Їх пряма (і єдина задача) – інформувати про наявність електроструму у ланцюзі при повній справності усіх вузлів. Коректна робота таких виробів можлива тільки при справності лампи та патрона, при абсолютно надійному контакті між усіма елементами ланцюга, а також у умовах порівняно стабільного за величиною вольтажу. Наприклад, такі пристрої, особливо якщо вони умовно-стаціонарні, є гарними на виробництві для сигналізації справності агрегатів. Там їхнє завдання – дійсно сигналізувати про те, чи є живлення на обладнанні. У штатному режимі лампочка світить, при поломці – гасне, вибиваючись зі стрункого ряду яскраво палаючих побратимів.

У побуті ж завжди слід застосовувати мультиметр, або, на худий кінець, індикаторну викрутку, тільки не найдешевшу. Всередині неї є спеціальний струмообмежувальний резистор, який дозволяє пристрою працювати у системах з будь-яким живлячим номіналом, а також мініатюрна лампочка, термін життя якої обчислюється десятками років. Такий виріб досить важко розбити випадково, він однаково добре працює у різних ситуаціях та є безпечним для здоров'я людей при експлуатації. До того ж, будь-який з подібних пристроїв є максимально компактним і його можна мати при собі буквально завжди, якщо з електрикою доводиться працювати хоча б з середньою періодичністю.